Ю Несбьо - Син

Лофтус напав на нього і поклав на лопатки. Напевне, на думку слідчих, це видавалось переконливим, з огляду, що Лофтус займався боротьбою.

– Гм…

– Цікаво те, що поліція зняла відбиток пальця з пляшки.

– І…

– І він не належав Лофтусу.

Симон кивнув.

– А як Лофтус це пояснив?

– Він сказав, що знайшов порожню пляшку в контейнері для сміття. Сказав, що наркомани, такі, як він, збирають порожні пляшки, щоб здавати їх за гроші.

– Але?

– Наркомани не збирають пляшки чи вторсировину. Знадобилось би надто багато часу, щоб зібрати достатньо грошей бодай на одну дозу. І в рапорті сказано, що то був відбиток великого пальця і що зняли його з дна пляшки.

Симон розумів, до чого вона хилить, але не хотів псувати їй задоволення від своїх здогадів.

– Я хочу сказати: хто ставить великий палець на дно пляшки, п’ючи з неї? Натомість, якщо заштовхувати пляшку комусь у пельку…

– А ти гадаєш, поліція на той час не розглядала ці аргументи?

Карі знизала плечима.

– Я думаю, поліція ніколи не надавала пріоритету наркоманським розбіркам. У базі даних того відбитка не знайшли. Тому, коли хтось робить зізнання у справі, розслідування якої затяглось…

– …вони кажуть велике спасибі, позначають справу як розкриту і беруться до інших справ?

– Хіба не так у вас заведено?

Симон зітхнув. «У вас»… Він прочитав у газетах, що після низки скандалів за останні кілька років репутація поліції серед населення почала нарешті зростати; а все ж сили правопорядку залишались ненабагато популярнішими за залізниці. «У вас». Вона, мабуть, подумки дякувала долі, що сама вже була однією ногою поза цим «офісом відкритого плану».

– Отже, Сонні Лофтус був визнаний винним у двох убивствах, але в обох випадках первинна підозра вказувала на торговців наркотиками. Ти хочеш сказати, що він професійний цап-відбувайло?

– По-твоєму, ні?

– Можливо. Але це ще ніяк не пов’язує його ні з Фаррісеном, ні з Айнете Іверсен.

– Є ще й третє вбивство, – сказала Карі. – Еви Морсанд.

– Дружина власника судноплавної компанії, – сказав Симон, хоча думкою він линув тепер до кави і кавоварки. – Цією справою займається бускерудська поліція.

– Саме так. Жертві відпиляли верхню частину черепа. Сонні Лофтуса підозрювали також у цьому вбивстві.

– Тут аж ніяк не сходиться, правда? Він був ще у в’язниці, коли сталося вбивство.

– Ні, він мав одноденну відпустку. Він був у тому районі. На місці злочину навіть знайшли його волосину.

– Ти жартуєш! – вигукнув Симон, вмить забувши про каву. – Про це неодмінно писали б у газетах. Несосвітенний вбивця, відбуваючи термін, залишив слід на місці нового злочину – газетярі таких сюжетів не пропускають.

– Офіцер бускерудської поліції, який очолює розслідування, вирішив не оприлюднювати ці обставини.

– Чому?

– У нього питай, – вказала Карі на високого плечистого чоловіка, що простував до них від кавоварки з чашкою в руці.

Незважаючи на літнє тепло, чоловік мав на собі товстий вовняний джемпер.

– Генрік Вестад, – сказав він, простягаючи руку. – Я інспектор бускерудської поліції. Я веду розслідування у справі Еви Морсанд.

– Я попросила Генріка приїхати сьогодні зранку на розмову, – сказала Карі.

– Ти приїхав сюди з самого Драммена в ранкову годину пік? – вражено промовив Симон, потискуючи чоловікові руку. – Ми дуже вдячні.

– Задовго до ранкової години пік, – сказав Вестад. – Ми тут із шостої тридцять. Я не думав, що про це розслідування можна сказати набагато більше, ніж уже сказано, але твоя колега дуже доскіплива.

Він кивнув Карі й сів у крісло навпроти неї.

– То чому, зрештою, ви вирішили не розголошувати, що знайшли волосся засудженого вбивці на місці злочину? – запитав Симон, заздрісно позираючи на чашку, яку Вестад підносив до рота. – Це ж, практично, робить справу розкритою. Добрі новини поліція зазвичай не приховує.

– Це правда, – погодився Вестад. – Надто, що власник того волосся зізнався у вбивстві вже на першому допиті.

– То що ж трапилось?

– Трапився Леїф.

– Хто такий Леїф?

Вестад поволі кивнув.

– Я міг би випустити прес-реліз на основі того, що ми мали після першого допиту, але дещо там не складалося. Дещо… у поведінці підозрюваного. Тому я зачекав. А вже на другому допиті він відмовився від свого зізнання і заявив, що має алібі. Свідка на ім’я Леїф, власника синього «вольво» зі стикером «Я – Драммен», який, на думку Лофтуса, мав проблеми з серцем. Тому я поспілкувався з дилерами «Volvo» в Драммені й зателефонував у кардіологічне відділення Центральної лікарні Бускеруда.