Ю Несбьо - Син

– Андерсе!

Марта підвищила голос, але одразу відчула, що вона надто втомлена, їй бракує енергії. Тому вона підійшла до нього і поклала руку йому на плече.

– Не називай цих людей покидьками. І я вже казала тобі: твоя мати і її клієнти не мають у мені потреби.

Андерс пересмикнув плечима, скинувши її долоню.

– Ці люди теж мають потребу не в тобі, а в тому, щоб держава їх утримувала. Ці відморожені наркомани в Норвегії грають роль священних корів.

– Я не готова знову це обговорювати. Чому б тобі не поїхати без мене, а я візьму таксі, коли тут закінчу?

Андерс у відповідь притулився до одвірка, схрестивши руки на грудях.

– Марто, а що ти обговорювати готова? Я намагався умовити тебе, щоб ми визначили дату…

– Не зараз.

– Ні, саме зараз! Моя мати хоче спланувати своє літо, і…

– Я сказала: не зараз.

Вона спробувала відштовхнути його вбік, але він не зрушив з місця. Ще й виставив руку, перегороджуючи їй шлях.

– Що це за відповідь? Якщо вона сплачує за…

Марта пірнула під його руку, вислизнула в коридор і пішла геть.

– Гей!

Вона почула, як захряснулись двері кімнати, а тоді – швидкі кроки Андерса позаду. Він схопив її за руку, розвернув на сто вісімдесят і притягнув до себе. Вона упізнала запах дорогого лосьйону після гоління, який йому подарувала його мати на Різдво і який Марта терпіти не могла. У неї мало не зупинилося серце, коли вона побачила чорну прірву в його очах.

– Не смій отак кидати мене, – прогарчав він.

Вона мимовільно піднесла руку, захищаючи обличчя, і наступної миті потрясіння відбилось на його обличчі.

– Ти що?! – прошепотів він зі сталлю в голосі. – Ти думаєш, я вдарю тебе?

– Я…

– Двічі, Марто… – прошипів він, і вона відчула його гарячий подих на своєму обличчі. – Двічі за дев’ять років. І ти зі мною так, ніби я якийсь… сімейний насильник?

– Андерсе, пусти. Ти…

Вона почула кашель у себе за спиною. Андерс відпустив її руку і, дивлячись люто їй через плече, процідив:

– То ти проходиш, наркомане, чи як?

Вона обернулась. То був він. Стіґ. Він просто стояв і чекав.

Він перевів спокійний погляд з Андерса на неї. І тим поставив запитання. На яке вона відповіла кивком: усе гаразд.

Він кивнув у відповідь і пройшов повз них. Двоє чоловіків сердито зиркнули при цьому один на одного. Вони були однакові на зріст, але Андерс ширший у плечах, кремезніший.

Марта подивилася услід Стіґові, який пішов далі коридором.

Тоді знову перевела погляд на Андерса. Він нахилив голову набік і пильно дивився на неї з отим ворожим виразом, який вона помічала у нього дедалі частіше, але схильна була пов’язувати це з розчаруванням від браку визнання, на яке, як йому видавалось, він заслужив у себе на роботі.

– Що це, в біса, було? – запитав він.

Дивно: він завжди уникав лайливих слів.

– Що саме?

– Оце, що ви… Ви що оце… переглядались?!.. Хто цей тип?

Вона зітхнула. Скоріше навіть – з полегшенням. Це принаймні звичне і добре знайоме: ревнощі. Те, що не змінилося, відколи вони закохались підлітками. І вона знала, як з цим упоратись. Вона поклала руку йому на плече.

– Андерсе, не дурій. Ходімо зі мною по мою курточку, а тоді поїдемо додому. І сьогодні ввечері не станемо влаштовувати суперечки, а просто приготуємо вечерю, і…

– Марто, я…

– Тсс, – сказала вона, знаючи, що вже взяла гору. – Ти приготуєш вечерю, доки я прийматиму душ. Згода? А завтра обговоримо дату весілля. То як, усе гаразд?

Вона бачила, що він хотів заперечити, але поклала пальчик на його губи. Повні губи, на які вона колись запала. Вона провела пальцем униз, по підборіддю, по ретельно підстриженій щетині. А може, то саме його ревнощі вперше привернули її? Вона вже й не пам’ятала достеменно.

Коли вони сіли в його машину, Андерс остаточно вгамувався. У нього була BMW. Він купив цю машину всупереч бажанню Марти. Гадав, що вона їй поступово припаде до смаку, коли Марта зрештою оцінить, наскільки вона зручна, особливо для поїздок на далекі відстані. І наскільки надійна. Коли він завів мотор, Марта краєм ока знову побачила Стіґа. Він вийшов з Центру, швидко перетнув вулицю і попрямував на схід. На плечі у нього була червона спортивна торба.

Проїхавши повз футбольне поле, Симон повернув на свою вулицю. У сусіда знову щось смажили на грилі. Гучні, просочені сонячним теплом і пивом вибухи сміху тільки підкреслювали літню тишу, що панувала в усій околиці. Більшість будинків стояли порожні, і лише один автомобіль був припаркований на узбіччі.