Ю Несбьо - Син

– О такій порі? Хіба у комунальників робочий день не закінчився? – здивувався Кнут.

– Ми думаємо відновити репетиції.

– Хто це – ми?

– «Відчайдушна Молодь».

– А, то ти з їхньої групи?

– Я колись був у них ударником. Мені здалось, я бачив зі спини двох наших хлопців, коли увійшов. Але вони зайшли в ліфт і десь зникли.

– Ні, то менеджери з бронювання. У них тут агентство.

– Ого? То вони можуть бути для нас корисними?

– Я не думаю, що вони беруть нових клієнтів. Ми постукали до них у двері, а вони сказали: «ідіть під три чорти».

Кнут посміхнувся, витяг цигарку з пачки і сунув її в рот. Можливо, хлопець теж курець? Тоді вони могли б разом перекурити надворі і поговорити про музику. Або про бездротове обладнання.

– Я спробую щастя, може, мені відчинять, – сказав ударник.

Хлопець був більше схожий на вокаліста, ніж на барабанщика. І він наштовхнув Кнута на ідею, що його спроба поспілкуватися з агентами з бронювання може піти всім на користь. Схоже, у хлопця є щось таке… здатність переконувати інших. І якщо вони відчинять йому двері і прислухаються до його слів, можливо, Кнут і сам зможе згодом зайти до них протоптаною стежкою.

– Я піду з тобою – покажу, де їхній офіс.

Хлопець начебто засумнівався. Але потім кивнув:

– Дякую.

Великий вантажний ліфт рухався так повільно, що Кнут устиг докладно пояснити новому знайомцеві, чому підсилювач Mesa Boogie такий приголомшливий і реально дає чисте рокове звучання.

Вони вийшли з ліфта, Кнут повернув ліворуч і показав на сині металеві двері, єдині двері на поверсі. Хлопець постукав. За кілька секунд відчинився невеликий люк на рівні голови, і звідти визирнула пара налитих кров’ю очей. Так само, як того разу, коли Кнут намагався достукатись.

– Чого тобі треба?

Хлопець нахилився ближче до люка, наче намагаючись розгледіти, хто там стоїть за дверима.

– Ви взялися б організувати бронювання на концерти «Відчайдушної Молоді»? Ми одна з груп, що репетирують поверхом нижче.

– Щезни, щоб я твою пику більше не бачив. Капіше ?

Хлопець, однак, тримав свою «пику» перед люком, і Кнут бачив, як бігають його очі, намагаючись щось видивитись.

– Ми класна група. Вам подобається «Depeche Mode»?

Звідкись із глибини кімнати позаду налитих кров’ю очей пролунав голос:

– Пелвісе, хто там?

– Якась група.

– Здихайся їх до дідька! І повертайся до роботи – я хочу повернутись додому до одинадцятої.

– Чув мого боса?

Люк захряснувся.

Кнут зробив кілька кроків, що відділяли його від ліфта, і натиснув на кнопку. Двері ніби спроквола відчинилися, і він увійшов. Але хлопець залишився на місці. Курт подивився на дзеркало, встановлене на замовлення агентства у верхній частині стіни праворуч, якщо дивитись від ліфта. У ньому відображались їхні броньовані двері, хтозна навіщо. Щоправда, Осло не найбезпечніше місто в світі, але, як на концертну агенцію, вони поводились дещо параноїдально. Можливо, вони збирають реально багато готівки на влаштуванні концертів? Він чув, що відомим норвезьким групам платять по півмільйона за участь у рок-фестивалях. Ще одна причина – щоб не переривати репетиції. Якби йому ще бездротову систему. І нову групу. З душею. Може б, йому об’єднати свої сили з новим хлопцем? Той, нарешті, повернувся до ліфта, але тримав руку перед сенсорами так, щоб двері не зачинялись. Тоді він прибрав руку і став пильно придивлятись до люмінесцентних світильників у стелі ліфта. Ні, якщо розібратися, ні, подумав Кнут. Він достатньо вже змарнував часу, репетируючи з психами.

Він вийшов на вулицю, щоб викурити цигарку, а хлопець тим часом повернувся в репетиційну, щоб прибирати далі. Кнут сидів на кузові однієї з двох іржавих вантажівок, коли хлопець вийшов.

– Схоже, наші запізнюються, а я не можу до них додзвонитись, бо в моєму мобільному батарея розрядилась, – сказав він, демонструючи свій стільниковий телефон, на вигляд геть новенький. – Я вирішив, сходжу поки що по цигарки.

– Я тебе пригощу. Бери, – сказав Кнут, простягаючи пачку. – На якій ударній установці ти граєш? Стривай, дай-но вгадаю! Ти, здається, барабанщик старої школи. «Людвіг»?

Хлопець всміхнувся.

– Дякую, старий. Але я курю тільки «Мальборо».

Кнут знизав плечима. Він поважав людей, що зберігають вірність своєму бренду, нехай це будуть барабани чи цигарки, не має значення. Але «Мальборо»? Все одно, що сказати: «я з машин визнаю тільки “тойоту”».

– Давай, старий! – сказав Кнут. – Побачимось!