Ю Несбьо - Син

Тоді вона відчинила двері.

Симон, стоячи внизу, перед сходами, націлював на неї вказівний палець.

– Тепер спускайся, – скомандував він.

Вона зробила, як наказано, а він відступав потроху ліворуч, примружуючи одне око.

– Він мав стояти отут, – сказав Симон, так само націлюючи на неї вказівний палець.

Вона обернулася і побачила білу стокротку в стіні на кухні.

Симон подивився праворуч. Підійшов до кущів. Розсунув гілки. Карі зрозуміла, що він шукає. Гільзу.

– Еге, – пробурмотів він, дістаючи мобільний телефон.

Він підніс камерафон до ока, і вона почула, як спрацювала цифрова камера. Він узяв трохи ґрунту і перетер грудку між великим і вказівним пальцями. Потім повернувся до сходів, щоб показати їй, що він зняв на фото.

– Слід черевика, – здогадалась вона.

– Убивці, – уточнив він.

– Так?

– Так, Хефасе: гадаю, урок закінчено.

Вони обернулись. Бйорнстад мав сердитий вигляд. Поруч з ним стояли троє криміналістів, включаючи рудобородого Нільса.

– Майже закінчено, – сказав Симон, пориваючись знову зайти в будинок. – Нам залишилось тільки…

– Я думаю, цього досить, – перервав його Бйорнстад, схрестивши руки на грудях, широко розставивши ноги і перегороджуючи йому шлях. – Я знайшов квіточку в кульовому отворі, і це вже трохи занадто. На сьогодні досить.

Симон знизав плечима.

– Гаразд, ми бачили достатньо, щоб зробити власні висновки. Успіхів вам, хлопці, у пошуку вашого кілера.

Бйорнстад зневажливо пирхнув.

– Таким чином ви намагаєтесь справити враження на стажерку? Називаючи випадкового вбивцю кілером?

Він повернувся до Карі.

– Мені дуже прикро, що реальне життя не таке романтичне, яким намагається зобразити його татусь. Тут маємо рутинне несплановане вбивство.

– Ви помиляєтесь, – сказав Симон.

Бйорнстад взявся руками в боки.

– Мої батьки навчили мене поважати старших. З поваги я даю вам десять секунд, а після того хочу, щоб вас тут не було.

Один з криміналістів хихикнув.

– Мудрі батьки, – сказав Симон.

– Дев’ять секунд.

– Сусідка сказала, що чула постріл.

– То що?

– Обійстя тут великі, і між ними чималі відстані. А в будинках належна звукоізоляція. Сусідка не змогла б визначити як постріл той звук, що долинув би до неї зсередини будинку. А от якби натомість ззовні будинку…

Бйорнстад відхилив голову назад, ніби вивчаючи Симона під іншим кутом зору.

– До чого ви хилите?

– Фру Іверсен була майже такого зросту, як Карі. І траєкторія польоту кулі, яка відповідала б кутові, що утворюють – за умови, що жертва стоїть, – точки вхідного отвору, – він показав на груди Карі, – вихідного отвору отут на спині і отвору, залишеного кулею в стіні, куди я встромив стокротку… така траєкторія можлива тільки за положення стрільця набагато нижче, ніж вона. При цьому вони обоє стояли досить далеко від кухонної стіни. Іншими словами, жертва стояла тут, де ми стоїмо зараз, тим часом як стрілець стояв біля підніжжя сходів, на кам’яних плитах. За таких обставин сусідка могла почути постріл. Проте сусідка не чула криків або інших голосних звуків, що передували пострілу, – нічого, що вказувало б на метушню або опір. Тому я думаю, все сталося швидко.

Бйорнстад мимоволі озирнувся на своїх колег. Він переступив з ноги на ногу.

– А потім він затягнув її всередину, це ви хочете сказати?

Симон похитав головою.

– Ні, я думаю, вже після пострілу вона позадкувала.

– Чому ви так думаєте?

– Ви самі казали, що фру Іверсен була домовитою господинею. Єдине, що в цьому будинку висить криво, – це картина отам.

Усі обернулися, щоб подивитись, куди вказує Симон.

– Крім того, на тому боці рамки, що ближче до дверей, залишилась крихта лаку для нігтів, що відповідає сколотому лаку на нігті середнього пальця її лівої руки. Це означає, що вона зачепила картину, коли задкувала всередину.

Бйорнстад похитав головою.

– Якщо вона була застрелена в дверях і пішла назад, залишились би плями крові по всьому коридору.

– Вони були, – сказав Симон, – але вбивця витер їх. Ви самі казали, що на дверній клямці не було жодних відбитків пальців. Навіть членів родини. Не тому, що Айнете Іверсен почала генеральне прибирання, щойно її чоловік і син торкнулись клямки, виходячи з дому, а тому, що вбивця не хотів залишати нам жодних слідів. І я впевнений, що він витер кров на підлозі тому, що вступив у неї, і не хотів залишати нам слідів свого взуття. Тому він витер також підошви своїх черевиків.