Ю Несбьо - Син

– Та невже? – скривився Бйорнстад, утім, уже не посміхаючись так зверхньо. – І все це ви взяли просто зі стелі?

– Витираючи підошви взуття, неможливо видалити кров із заглиблень у структурі підошви, – сказав Симон, дивлячись на годинник. – Але часточки цієї крові видаляться, якщо стати, наприклад, на товстий килим, волокна якого потрапляють у заглиблення на підошві і вбирають звідти кров. У спальні ви знайдете прямокутну пляму крові на килимі. Я думаю, Бйорнстаде, ваші криміналісти зі мною погодяться.

Запала тиша, в якій Карі почула вищання гальм автомобіля, зупиненого поліцією на шляху. Почулися збуджені голоси, один з яких належав юнакові. Це були чоловік і син загиблої.

– Нехай там як, – сказав Бйорнстад з удаваною байдужістю, – зрештою, не має значення, де жертва була застрелена. Це банальне пограбування, що пішло не за планом, а не сплановане вбивство. І схоже, дехто невдовзі підтвердить, що у скриньці для коштовностей бракує низки ювелірних виробів.

– Коштовності – це дуже добре, – сказав Симон. – Але якби я був грабіжником, я затяг би Айнете Іверсен усередину і змусив би показати мені, де зберігаються справжні цінності. Змусив би її видати мені шифр до сейфа, який у такому будинку неодмінно є: про таке знає кожен грабіжник, навіть якщо він повний ідіот. Натомість він стріляє в неї просто тут, де сусіди можуть почути. Не тому, що він впадає в паніку, – його подальші дії наочно показують, який він холоднокровний. Ні, він робить так тому, що не має наміру гаяти багато часу в будинку, а отже, він буде дуже далеко ще до прибуття поліції. Отож йому немає потреби красти дуже багато, згода? Лише стільки, щоб недосвідчений слідчий з хорошої родини одразу зробив висновок, що це банальне пограбування, яке пішло не за планом, і не підібрався надміру близько до реального мотиву.

Симон був змушений визнати, що він насолоджується тишею і раптовим побуряковінням Бйорнстадового обличчя. У глибині душі Симон Хефас був людиною простою, але не мстивою. Тому, попри спокусу, він, досвідчений сищик, пожалів молодого колегу й утримався від нокауту: «урок закінчено, Бйорнстаде».

Час і досвід цілком іще зможуть одного чудового дня зробити з Осмунда Бйорнстада класного сищика. Скромність – це теж одна з речей, яких має навчитись хороший слідчий.

– Дуже захоплива версія, Хефасе. Я зважатиму на неї. Але час спливає, а… – Бйорнстад стримано усміхнувся. – Думаю, пора вже і в путь?

– Чому ти не сказав йому всього? – запитала Карі у Симона, коли той обережно скеровував машину на крутих поворотах спуску з Холменколласен.

– Всього? – зобразив невинність Симон.

Карі не втрималась від сміху: Симон знову вдавав ексцентричного старигана.

– Ти знав, що гільза відскочила і приземлилась десь у тому квітнику. Ти не знайшов гільзу, але знайшов відбиток взуття. І сфотографував його. А ґрунт там той самий, що грудка ґрунту в коридорі?

– Так.

– То чому б не поділитися з ним цією інформацією?

– Тому що він амбітний слідчий, у якого честолюбство сильніше за командний дух. Тож ліпше, якщо він виявить ці речі сам. Він буде більш мотивований, коли відчуватиме, що веде розслідування, орієнтуючись на власні знахідки, а не на мої підказки, коли почнуть шукати підозрюваного, що носить взуття сорок третього розміру і який підібрав порожню гільзу в тому квітнику.

Вони зупинились на червоне світло на Стасйонсвейєн. Карі стримала позіх.

– А як ти зумів проникнути в спосіб мислення такого слідчого, як Бйорнстад?

Симон розсміявся.

– Легко. Я сам був колись молодий і амбітний.

– А з часом розгубив амбіції?

– Деякі з них – так, – усміхнувся Симон.

Карі його посмішка видалась сумною.

– Ось чому ти покинув роботу в економічному?

– Що схиляє тебе до такого припущення?

– Там ти був керівником. У старшого інспектора чимала команда. А у відділі вбивств тобі дали можливість зберегти звання, але вся команда під твоїм керівництвом – це я.

– Та отож, – сказав Симон, перетинаючи перехрестя і спрямовуючи машину до Сместад. – Чимала зарплатня, надмірна кваліфікація, в усьому надлишок… а сам – у лишку.

– То що ж там трапилось?

– Повір, тобі не треба…

– Треба.

Вони їхали в тиші, яку Карі зараховувала до своїх союзниць і яку з цієї причини більше не порушувала. Попри те, вони встигли доїхати майже до Майорстуа, доки Симон почав говорити.

– Я розкрив схему з відмивання грошей. Мова йде про серйозні гроші. Про людей, що обіймають високі посади. Мої колеги-офіцери вважали, що моє розслідування, разом зі мною самим, становить великий ризик. Що я не маю достатніх доказів, що нас покинуть у скрутному становищі, і якщо ми передамо справу в суд, звинувачуваних не засудять. Ішлося не про звичайних злочинців, а про впливових людей, що боронились би, застосовуючи ту саму систему, яку застосовує поліція. Мої колеги боялися, що навіть за умови, що ми переможемо, ми сплатимо за це згодом, дістанемо удар у відповідь.