Агата Крісті - Убивство в Месопотамії

Із кімнатою старожитностей сусідила спальня місіс Лайднер, але туди можна було потрапити лише крізь двері, які виходили у внутрішній двір. Там, як і в інших приміщеннях на південному боці будинку, було кілька заґратованих вікон, що виходили на поорані поля. Під прямим кутом до кімнати дружини прилягала (але без суміжних дверей) спальня доктора Лайднера. Це була перша з кімнат на східній стороні будівлі. Поруч із нею і була моя кімната. Далі йшли кімнати міс Джонсон, місіс Меркадо і містера Меркадо, а за ними – дві так звані ванні кімнати.

(Коли я згодом використала це словосполучення у присутності доктора Райлі, то він лишень розсміявся і сказав, що ванна кімната – це приміщення, де є ванна, а інакше це зовсім не ванна кімната! Байдуже, коли ви вже звикли до кранів і належної сантехніки, дивно називати «ванними кімнатами» пару сіней з бляшаними сидячими ванночками у кожній з них і каламутною водою, принесеною в бідонах з-під гасу!)

Усю цю сторону будівлі доктор Лайднер додав до початкового арабського будинку. Спальні були однакові: кожна з вікном і дверима, що виходили у внутрішній двір. Уздовж північної сторони простягалися креслярська, лабораторія та два фотоприміщення.

Знов повернімося до веранди. По інший бік від неї кімнати були розміщені приблизно так само. Їдальня мала вхід до кабінету, де зберігали теки, робили каталогізацію знахідок і друкували тексти. Кімнаті місіс Лайднер відповідала кімната отця Лавіньї, якому віддали найбільшу спальню. Її він також використовував для розшифрування – якщо так можна сказати – табличок.

У південно-західному куті були сходи, що вели на дах. На західній стороні спершу йшло кухонне приміщення, а потім чотири маленькі спальні, де жили молодики: Кері, Еммот, Райтер та Колман.

У північно-західному куті містилася фотомайстерня з дверима, що вели до фотолабораторії. Поруч лабораторія. Потім ішов єдиний вхід у двір – велика арка, крізь яку ми в’їхали. Ззовні були спальні приміщення для тутешніх слуг, вартівня для солдатів, а також стайня – для коней, на яких підвозили воду. Креслярська була розміщена праворуч від арки і займала решту північної сторони.

Я досить докладно описала будинок зараз, тому що не хочу знову повертатися до цього в майбутньому.

Як я вже казала, місіс Лайднер особисто показала мені будівлю і нарешті провела мене в мою спальню. Вона висловила сподівання, що мені там буде комфортно і що я знайду все необхідне.

Кімната була обставлена просто, але гарно: ліжко, комод, умивальник і стілець.

– Слуги приноситимуть вам гарячу воду перед обідом і вечерею та, звичайно, вранці. Якщо забажаєте додатково, просто вийдіть на вулицю і поплескайте, а коли підійде слуга, скажіть йому: jib mai ’ har [6] Принеси води ( араб. ). . Запам’ятаєте?

Я запевнила її, що зможу, і повторила слова, трохи затинаючись.

– Усе гаразд. Говоріть упевнено, а краще – кричіть. Араби нічого не зрозуміють, якщо говорити нашим звичайним «англійським» тоном.

– Ці мови – дивна річ, – зазначила я. – Дуже незвично, що їх так багато, та ще й таких різних.

Місіс Лайднер усміхнулася.

– У Палестині є церква, в якій молитва Господня написана різними мовами – якщо пам’ять мене не зраджує, дев’яносто разів, по одному на кожну мову.

– Ого! – ахнула я. – Тоді я мушу написати про це своїй тітці. Їй буде дуже цікаво.

Місіс Лайднер неуважно торкнулася до глечика з тазиком і посунула мильницю на дюйм-два.

– Я сподіваюся, вам тут сподобається, – сказала вона, – і ви не надто нудьгуватимете.

– Мені ніколи нудьгувати, – запевнила я її. – Життя для цього недосить довге.

Вона не відповіла, а тільки й далі торкалась умивального начиння, ніби про щось замислившись.

Раптом я відчула на собі пекучий погляд її темно-фіолетових очей.

– Сестро, що саме вам сказав мій чоловік?

Ну, зазвичай я знаю, що відповідати на запитання такого штибу.

– Він сказав, що ви трохи розгублені та втомилися, місіс Лайднер, – промовила я швидко. – І що ви просто хотіли, щоб хтось доглядав за вами і брав на себе всі ваші турботи.

Місіс Лайднер повільно і задумливо схилила голову.

– Так, – погодилася вона. – Так, дуже добре.

Її відповідь прозвучала трохи загадково, але я не воліла розбиратися з таємницями. Натомість я продовжила:

– Я сподіваюся, ви дозволите мені допомогти вам з усіма господарськими справами. Не давайте мені байдикувати.

Вона легенько всміхнулася.