Агата Крісті - Карти на стіл

– Ох, до цього ми докладемо максимум зусиль. Гадаю, ви могли б нам із цим допомогти.

– Охоче. Що я можу зробити?

– Це стосується майора Деспарда. Він багато бував за кордоном – у Південній Америці, Східній Африці, Південній Африці. А ви маєте доступ до відповідної інформації, тож могли б щось про нього дізнатися.

Рейс кивнув.

– Буде зроблено. Я зберу всю можливу інформацію.

– Агов, – вигукнула місіс Олівер. – У мене є план. Нас тут четверо – так би мовити, четверо нишпорок, – і їх теж четверо! А чому б нам кожному не взяти на себе одного підозрюваного? Виберемо на свій смак! Полковник Рейс візьметься за майора Деспарда, суперінтендант – за доктора Робертса, я – за Енн Мередіт, а мсьє Пуаро – за місіс Лоррімер. І кожен із нас вестиме своє розслідування!

Баттл похитав головою, висловлюючи рішуче заперечення.

– Ми не можемо так зробити, місіс Олівер. Розумієте, це офіційне розслідування. І я відповідальний за нього. Тож мушу взятися за кожного з підозрюваних. До того ж не можна отак просто сказати «виберемо на свій смак». А що, коли двоє з нас підозрюють ту саму особу? Полковник Рейс не казав, що підозрює майора Деспарда. А мсьє Пуаро, можливо, не захоче зосередитися виключно на місіс Лоррімер.

– Це був такий хороший план, – із жалем зітхнула жінка. – Такий елегантний . – Тоді вона трохи збадьорилася і додала: – Але ж ви не проти, щоб я провела власне невеличке розслідування, правда?

– Ні, – повільно протягнув поліціянт. – Я не можу сказати, що проти. Власне кажучи, я не маю права заборонити вам. Оскільки ви були сьогодні на цьому прийомі, то можете робити все, на що вас підштовхує власна цікавість чи відчуття. Але я хотів би наголосити, місіс Олівер, що трохи обережності не завадить.

– Та я буду самим утіленням розсудливості, – запевнила вона. – Я ані слова, ані найменшого словечка ні про що… – продовжила письменниця, трохи затинаючись.

– Гадаю, суперінтендант не це мав на увазі, – втрутився Еркюль Пуаро. – Він хотів сказати, що ви матимете справу з людиною, на чиїх руках, наскільки нам відомо, уже щонайменше дві смерті. Тож у разі потреби така людина без вагань зможе вбити і втретє.

Місіс Олівер подивилася на нього вдумливим поглядом, а тоді чарівно всміхнулася – такою солодкавою усмішкою маленької дівчинки-бешкетниці.

– «Вас попередили», – зацитувала вона. – Дякую, мсьє Пуаро. Я поводитимусь обережно. Але не збираюся сидіти склавши руки.

Детектив граційно вклонився.

– Дозвольте сказати, мадам, що я вражений вашою сміливістю.

– Сподіваюся, – сказала місіс Олівер, виструнчившись на своєму стільчику й говорячи неначе голова засідання якогось комітету, – що ми ділитимемося всією отриманою інформацією, тобто нічого не будемо приховувати одне від одного. Звісно ж, якісь здогадки чи відчуття можна тримати при собі.

Суперінтендант Баттл лиш зітхнув.

– Місіс Олівер, та це ж не детективний роман, – сказав він.

– Звісно, що всю інформацію треба буде передавати поліції, – підхопив Рейс.

Він промовив цю фразу своїм максимально армійським тоном, а потім додав із веселим вогником в очах:

– Я впевнений, що ви, місіс Олівер, гратимете чесно. Заплямована рукавичка, відбиток пальця на склянці для зубної щітки чи шматочок обгорілого паперу – хай що то буде, ви обов’язково передасте цю річ нашому суперінтендантові Баттлу.

– Можете сміятися з мене скільки завгодно, – відказала місіс Олівер. – Але жіноча інтуїція…

Вона рішуче закивала головою.

Рейс звівся на ноги.

– Я знайду для вас інформацію про Деспарда. Проте це може зайняти трохи часу. Чи є ще щось, що я можу зробити?

– Я не думаю, дякую, сер. Може, маєте якісь поради? Я буду вдячний за будь-які підказки.

– Що ж, я звернув би особливу увагу на будь-які інциденти зі стріляниною, отруєнням чи нещасними випадками, пов’язані з нашими підозрюваними, але, гадаю, ви вже й самі про це подумали.

– Так-так, подумав, сер.

– Чудово, Баттле. Не мені вас учити. Добраніч, місіс Олівер. Доброї ночі, мсьє Пуаро.

І наостанок кивнувши Баттлу, полковник Рейс вийшов із кімнати.

– А хто він, цей полковник Рейс? – запитала письменниця.

– Дуже шанована в армії людина, – відповів суперінтендант. – Свого часу він багато поїздив по світу. Майже немає таких закутків на планеті, про які він не знав би.

– Агент Таємної служби, я так розумію, – підсумувала жінка. – Я знаю, що ви не можете мені про це сказати. Але інакше його не запросили б сьогодні. Четверо вбивць та четверо нишпорок: Скотленд-Ярд, Таємна служба, приватний детектив і майстриня детективного жанру. Розумна ідея.