Агата Крісті: Карти на стіл

AGATHA CHRISTIE

CARDS ON THE TABLE

AGATHA CHRISTIE, POIROT and the Agatha Christie Signature are registered trade marks of Agatha Christie Limited in the UK and elsewhere. All rights reserved.

Cards on the Table © 1936 Agatha Christie Limited. All rights reserved

Translation entitled «Карти на стіл» © 2020 Agatha Christie Limited. All rights reserved

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2020

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2020

Побутує думка, що будь-яка детективна історія – це наче верхогони: на старті вишиковуються учасники – коні та їхні вершники. «Обирайте фаворита і робіть свої ставки!» А втім, у детективах фаворита обирають зовсім не так, як на верхогонах. Іншими словами, тут ставку радше зроблять на найнепримітнішого персонажа! Просто оберіть того, кого найменше підозрюєте у скоєнні злочину, і в дев’ятьох випадках із десяти влучите в яблучко.

Оскільки я не хочу, щоб мої вірні читачі зараз же відкинули цю книжку в пориві роздратування, покваплюся заздалегідь попередити їх, що ця книжка не така. У наших верхогонах лише чотири учасники, і всі вони могли б скоїти цей злочин за відповідних обставин . Це зводить нанівець елемент несподіванки. А втім, я вважаю, що всі чотири особи, кожна з яких уже колись убивала і здатна вбити знову, все-таки викликають чималий інтерес. Це четверо абсолютно різних людей. У своїх злочинах вони керуються мотивами, які характерні саме для їхніх типів особистості. Вони всі вдаються до різних методів. Отож шлях до розгадки – через психологічний аналіз, але тим і цікавіше, адже коли вже все сказано і все зроблено, залишається найзахопливіша річ – осягнути внутрішній світ убивці.

Я можу назвати ще один аргумент на користь цієї історії: цей випадок був одним із найулюбленіших в арсеналі Еркюля Пуаро. Проте, коли він переповів цю історію своєму другові капітану Гастінґсу, той назвав її вкрай нудною! Цікаво, з ким із цих двох джентльменів погодяться мої читачі.

– Мій любий мсьє Пуаро!

Голос, що пролунав, був м’яким і спокійним. У ньому не було нічого імпульсивного чи награного. Такий голос використовують свідомо, неначе якийсь особливий інструмент.

Еркюль Пуаро різко крутнувся.

Він уклонився і ґречно потиснув простягнуту руку.

У його очах було щось незвичне. Хтось міг би припустити, що ця випадкова зустріч пробудила в бельгійцеві емоції, які тому не часто доводилося переживати.

– Любий містере Шайтана, – озвався він.

На якусь мить між чоловіками запала мовчанка. Вони скидалися на двох дуелянтів en garde[1] Напоготові ( фр. ). ( Тут і далі прим. пер. ) .

Зусібіч їх оточувала вишукано вбрана млява лондонська публіка. Голоси довкола звучали розмірено й приглушено.

– Кохана… та це просто перфектно!

– Вони божественні, правда ж, любий?

То була виставка табакерок у Вессекс-Гаузі. Вартість входу – одна гінея, виручені кошти передавалися на допомогу лондонським лікарням.

– Мій дорогий друже, – промовив містер Шайтана, – я такий радий зустрічі! Щось давненько нікого не засуджували до повішання чи страти на гільйотині. Невже зараз у кримінальному світі не сезон? Чи все-таки сьогодні нас очікує якесь пограбування? Ото було б пікантно.

– На жаль, мсьє, – відказав детектив. – Я тут сьогодні лише як приватна особа.

Увагу містера Шайтани на мить привернула Cимпатична Молода Особа, на чиє обличчя з одного боку спадала хвиля тугих кучерів, схожих на шерсть пуделя, а з іншого боку голови примістився убір у вигляді трьох рогів достатку, зроблених із чорних соломинок.

Містер Шайтана звернувся до неї:

– Моя люба … чому ж ви не прийшли до мене на вечірку? Це справді була неймовірна вечірка! Доволі багатьом гостям навіть удалося поговорити зі мною! А одна жіночка навіть сказала: «Як ваші справи?», «Бувайте» і «Дякую вам велике». Але в цьому нічого дивного, вона ж бо, бідолашка, сама з Ґарден-Сіті [2] Місто-сад ( англ . garden city). Місто, житлові квартали якого оточені сільським ландшафтом. !

Поки Симпатична Молода Особа підшуковувала правильні слова для відповіді, Пуаро випала нагода ретельно роздивитися розкішну лінію волосся, що прикрашала верхню губу містера Шайтани.

То були гарні вуса – справді добротні вуса – мабуть, єдині вуса в цілісінькому Лондоні, що могли конкурувати з вусами самого мсьє Еркюля Пуаро.