Том Еґеланн - Таємниця катакомб

Мама погодилася з сином.

Дуже обережно й дуже повільно — немов цілу вічність — Робертова мама зчищала глину, а тоді сторожко підняла віко.

Дехто вражено охнув.

У скриньці лежали чотири римські монети. І рукописна карта Рима на матеріалі, схожому на телячу шкіру.

Та вражено охнути змусило археологів щось зовсім інше: прикраса. Неймовірно гарна прикраса. Осяйний трикутник:

Навіть пролежавши в касетці, у кургані вікінгів, тисячу років, прикраса виблискувала теплим полиском.

«Майже магічне сяйво», — подумав Роберт.

Ієрогліфи — це «мальоване письмо», яким користувалися у Єгипті тисячі років тому. Абсолютно незбагненно!

Для складання слів та речень у нашій мові ми використовуємо літери.

Ієрогліфи можуть означати безліч різних речей. «Око Гора», скажімо, було символом міцного здоров'я, королівської влади й захисту від богів. Деякі ієрогліфи могли зображати людей, тварин, птахів, риб, рослини чи знаряддя праці. Це письмо знаходили по всьому Єгипту: всередині пірамід, на фасадах палаців і на статуях. Але з часом єгиптяни забули стародавній шрифт. Ніхто в світі уявлення не мав, як читати єгипетські ієрогліфи, аж до 1822 року, коли їх зумів розшифрувати француз Жан-Франсуа Шампольйон. Дослідник порівняв тексти, вирізьблені дві тисячі років тому на Розетському камені. Один і той же текст був написаний на ньому давньогрецькою та двома древніми єгипетськими мовами.

Якщо ієрогліфи — символічне мальоване письмо, то руни — літери, якими писали (чи, радше, карбували) у Північній Європі незадовго після Різдва Христового. Відомо, що рунічним, письмом володіли насамперед вікінги. Але не тільки вони, інші народи теж знали руни. Рунічна абетка називалася футарк — за першими літерами: F-U-Þ-A-R-K. Існує два футарки: старший і молодший. Старший складався з 24 рун. Приблизно до IX століття його замінив молодший футарк — спрощена версія абетки лише з 16 рунами. У Норвегії руни вийшли з ужитку в XIV–XV століттях.

Бібікання автомобільних клаксонів. Сирени. Виск гальм. Коли Роберт із мамою прибули на таксі до місця розкопок, вечірній транспортний час пік у Римі перебував у своїй найжахливішій фазі. Вони приїхали з помешкання, яке винаймали в центрі міста, навіть не розпакувавши речі після перельоту.

Біля входу на обгороджену територію прибулих вже чекав керівник експедиції. Він аж засяяв на обличчі, коли їх побачив, помахав рукою і відрекомендувався як Умберто.

«Неймовірно, — подумав Роберт. — Умберто перший археолог, який не пахне землею та потом, а смердить лосьйоном після гоління».

Умберто поцілував Робертовій мамі руку, вигукнувши при цьому співочою італійською bella donna . Прекрасна жінка. А тоді поважно поручкався з Робертом.

Катакомби — це підземний лабіринт, призначений для поховань. Традиція ховати померлих у печерах сягає коренями в прадавні часи, але в Римі вона прижилася приблизно 1900 років тому. Християни та іудеї отримали дозвіл від римської влади облаштовувати підземні усипальні. Більшість римських катакомб були побудовані християнами. Римляни зазвичай піддавали покійників кремації, тобто спалюванню. Однак християнам сама думка про спалювання тіл видавалася осоружною. Вони вірили у воскресіння з мертвих після другого пришестя Христа. Тому традиція поховань у катакомбах швидко прижилася у християнському середовищі Рима. Багатії могли дозволити собі класти померлих у саркофаги (камінні труни). Решта людей вкладали тіла просто у видовбані у стінах ніші. Були серед них мученики — християни, убиті за віру, але здебільшого в катакомбах ховали померлих природною смертю римлян.

380 року християнство утвердилося у Римі як державна релігія. Тоді покійників почали ховати на цвинтарях. Нині катакомби стали популярною туристичною атракцією.

— Молодий чоловіче, — звернувся Умберто англійською. — Знайомство з катакомбами запам’ятається тобі на все життя.