Інід Блайтон - П’ятеро тікають разом

– Мамо! – запанікував Едґар. – Мамо! Де ти?

Тут Джуліан просунув руку у вікно, дотягся до дуже довгого носа Едґара і так його потягнув, що Едґар завищав від болю.

– Де дреба! Де дреба! Мені поляче! Відбусди доса!

На кухню вбігла пані Стик. Вона зарепетувала, коли побачила, що робить Джуліан, й кинулася до нього. Джуліан прибрав руку, але залишився біля вікна.

– Як ти смієш! – кричала пані Стик. – Спершу це дівчисько дало Едґару ляпаса, тепер ти тягнеш його за носа! Що на вас усіх найшло?

– Нічого, – чемно відповів Джуліан. – А ось з Едґаром коїться щось несамовите, пані Стик. І ми вважаємо, що час привести його до тями. Насправді це ваш обов’язок, але, схоже, ви ним нехтуєте.

– Та ти просто нахаба! – видушила з себе ображена й розлючена пані Стик.

– Згоден, можете й так вважати, – мовив Джуліан. – Це Едґар на мене так впливає. Так само, як і ваш Смердюк.

– Смердюк?! – закричала пані Стик, розлютившись іще дужче. – Мого собаку звуть не так, і ти добре це знаєш.

– А слід було б називати саме так, – сказав Джуліан, відходячи від вікна. – Скупайте його, тоді ми, можливо, назвемо його Пухнастиком.

Полишивши пані Стик, яка щось гнівно буркотіла, Джуліан повернувся до друзів, які з цікавістю втупилися в нього. Він, здавалося, змінився на очах: став похмурим, рішучим, дорослим, навіть грізним.

– Схоже, я підкинув хмизу в вогонь, – мовив Джуліан, сідаючи на траву. – Я трохи не відірвав Едґарові носа від його жирної пики, і його матуся втрапила мене за цим заняттям. Гадаю, тепер почнеться відкрита війна! Тепер нам буде непереливки. Навряд чи нас годуватимуть надалі.

– Готуватимемо собі самі, – враз вирішила Джорджа. – Ненавиджу пані Стик! Хоч би повернулася Джоана! І жахливого Едґара ненавиджу, і страшного Смердюка.

– Дивіться, онде Смердюк! – раптом гукнув Дік, простягаючи руку, щоб утримати Тіммі, який з гарчанням підвівся. Але той струсив його руку і майнув по травнику. Песик пані Стик нестямно завив і спробував утекти. Проте Тіммі схопив його за шию і почав метляти, наче щура.

Тут вибігла пані Стик з дрючком і почала гамселити, не дивлячись, якого собаку б’є. Джуліан знову кинувся по шланг. Едґар ураз зник у домі, пам’ятаючи, як йому перепало минулого разу.

Зі шлангу вдарив сильний струмінь, і Тімоті розтиснув зуби й випустив двірняка, що скавулів. Смердюк одразу майнув до пані Стик і, тремтячи, спробував сховатися під її спідницею.

– Я отрую вашого псяюху! – люто мовила пані Стик Джорджі. – Він постійно на мого нападає. Дивіться за ним, бо я його отрую.

Пані Стик щезла за дверима кухні, а діти знов посідали на траву. Джорджа була помітно стривожена.

– Гадаєш, вона й справді може спробувати отруїти Тіммі? – злякано спитала вона Джуліана.

– Вона, звичайно, бридка тітка, – відповів той неголосно. – Тому ліпше нам друзяку Тіммі тримати цілодобово біля себе та годувати його самим і тільки з наших тарілок.

Джорджа притягла Тімоті до себе, жахаючись, що хтось може бажати його отруїти. «Авжеж, пані Стик і справді страхітлива людина, здатна на все», – думала дівчинка. О, як вона хотіла, щоб батьки скоріше повернулися! Лячно було самим про все дбати.

Раптом пролунав пронизливий телефонний дзвінок. Усі схопилися на рівні, а Тіммі загарчав. Джорджа побігла у будинок і взяла слухавку. Вона почула батьків голос, і серце їй у грудях почало шалено калатати.

– Це ти, Джорджо? – спитав батько. – У тебе все гаразд? Мені було ніколи чекати на тебе, аби все пояснити.

– Тату, що з мамою? Кажи мерщій, як вона? – питала Джорджа.

– Її стан з’ясується лише післязавтра, – відповів батько. – Я телефонуватиму завтра вранці й післязавтра, теж уранці. Я не повернуся, доки мамі не покращає.

– Татуню, нам без вас обох дуже погано, – пожалілася бідолашна Джорджа. – Пані Стик – осоружна жінка!

– Слухай, Джорджо, – нетерпляче сказав батько, – гадаю, що ти й твої друзі можете про себе подбати і не сваритися з пані Стик, поки я не повернуся. Не мороч мені зараз усім цим голову. Мені вистачає клопоту.

– Коли ти приблизно зможеш повернутися? – спитала Джорджа. – Можна мені відвідати маму?

– Ні, – мовив батько. – Лікарі кажуть: не раніше, ніж за два тижні. Я повернуся, щойно зможу. Але зараз я не можу залишити маму саму. Я потрібен їй. До побачення й тримайтеся там.

Джорджа поклала слухавку й обернулася до друзів:

– Про маму нам скажуть післязавтра. І нам слід ладнати з пані Стик, доки не повернеться тато, а коли це буде, невідомо! Все це жахливо…