Інід Блайтон - П’ятеро тікають разом

Скінчилося тим, що тітка Фенні сама попросила пані Стик приготувати бутерброди. Пані Стик піднялася до неї, щоб подати їй сніданок у ліжко, й погодилася поробити канапки, хоча й неохоче.

– Я з вами не домовлялася готувати ще на трьох дітей, які байдикують тут, – буркотіла вона.

– Я вас про це попередила, пані Стик, – терпляче сказала тітка Фенні. – Я ж не знала, що занедужаю, коли вони приїдуть. Якби я добре почувалася, то сама приготувала б їм і канапки, і ще багато чого. Але зараз я можу тільки просити вас допомогти, поки одужаю. Може, вже завтра я встану. Нехай діти побавляться якийсь тиждень, а потім, якщо й далі буду нездужати, я упевнена, що вони допоможуть вам. Але спершу нехай погуляють.

Діти взяли пакунки з канапками й вибігли з дому. Дорогою вони зустріли Едґара – вираз обличчя у нього був, як завжди, дурнячий і підступний.

– Чому ви не хочете взяти мене з собою? – спитав він. – Ми б разом попливли на острів. Я про нього чимало знаю, еге ж.

– Ні, ти з нами не попливеш, – відрубала Джорджа. – Ти нічого про острів не знаєш. І я тебе ніколи з собою туди не візьму. Це мій острів, зрозуміло? Точніше – наш . Він належить усім нам чотирьом і ще Тіммі. Тебе ми туди не пустимо!

– Це не твій острів! – закричав Едґар у відповідь. – Брешеш ти, ось що!

– Ти сам не знаєш, що мелеш! – зневажливо сказала Джорджа. – Ходімо, друзі! Не варто витрачати час на балачки з цим дурником.

Вони пішли, а Едґар стояв дуже похмурий і сердитий. Коли діти відійшли на безпечну відстань, він узявся голосно приспівувати:

Джорджа-манюня, ковбаска і нюня, пиріг!

Так ніхто більш брехати б не зміг!

Джорджа-манюня, ковбаска і нюня, пиріг!

Джуліан поривався нам’яти чуба нахабі, але Джорджа його стримала:

– Він тоді побіжить й набреше своїй матері, і вона піде від нас, а матусі нікому буде допомагати, – сказала вона. – Мені доводиться із цим миритися. Але ще не вечір, і ми придумаємо, як утерти йому носа. Мерзенне створіння! Ненавиджу його прищуватий ніс і закочені очі!

– Гав! – поспівчував Тіммі.

– Тіммі каже, що ненавидить паскудний хвіст і дурнячі вушка Смердюка, – пояснила Джорджа, і всі розреготалися. Жарт їх підбадьорив. Незабаром вони відійшли досить далеко від дому, й дражнилки Едґара вже не було чути, то вони й забули про хлопця.

– Ходімо подивимося, може, твій човен вже готовий, – запропонував Джуліан. – Тоді ми зможемо поплисти до нашого любого острова.

Човен Джорджі був майже готовий. Залишалося нанести останній шар фарби. Виглядав він дуже гарно: для човна Джорджа вибрала яскраво-червону фарбу, навіть весла були червоні.

– А після обіду ще не буде готово? – з надією запитала Джорджа човняра Джима.

Джим заперечно похитав головою.

– Ні, панно Джорджо, – сказав він, – ви ж не хочете вимаститися червоною фарбою. Фарба висохне до завтра, не раніше.

Коли човнярі й рибалки називали Джорджину «панна Джорджа», це в усіх викликало усмішку. Місцеві знали, як їй хочеться бути хлопцем, знали також, яка вона відважна й щира. Тому вони, підсміюючись, казали між собою:

«Ну, поводиться вона як хлопець, і, якщо їй подобається, щоб її називали панною Джорджею, а не Джорджиною, то най буде!»

Отож, Джорджина була «панною Джорджею» і з задоволенням розгулювала в джинсах і светрі берегом, веслувала не згірше за хлопця-рибалку й плавала швидше за всіх.

– Тоді попливемо на острів завтра, – сказав Джуліан. – А сьогодні влаштуємо пікнік на пляжі. А потім погуляємо.

Умостившись на піщаному пляжі, діти влаштували пікнік, причому Тімоті дісталася чи не половина їжі. Канапки були не дуже смачні. Хліб черствий, масла замало, а кусні хліба надто грубі. Але Тімоті було байдуже. Він ізжер стільки канапок, скільки в нього влізло, а хвостом вихляв так сильно, що усіх пообсипав піском.

– Тімоті, нумо кинь бешкетувати! У мене вже скрипить на зубах і голова вся у піску! – бурчав Джуліан, укотре струшуючи з себе пісок. Пес натомість іще дужче завихляв хвостом і знову обсипав хлопця піском. Діти розреготалися.

– Тепер ходімо на прохідку, – сказав Дік, схоплюючись на рівні. – Мені треба ноги розім’яти. Куди підемо?

– Ходімо понад кручами – звідти добре видно острів, еге ж? – запропонувала Енн. – Джорджо, а корабель ще там?

Джорджа ствердно кивнула. У дітей з кораблем, що зазнав трощі й лежав на дні, була пов’язана дивовижна пригода. Потужний шторм підняв його на поверхню моря, і він застряг на рифах. Тоді дітям вдалося обнишпорити усі закути на ньому, й вони знайшли старовинну мапу з позначками, де сховано скарб.