Інід Блайтон - П’ятеро тікають разом

– Я навіть не попрощалася з нею! – хлипала бідолашна Джорджа. – І ще змусила її просити пані Стик готувати канапки, хоча й сама могла це зробити. Я хочу поїхати до мами, знайти її і подивитися, як вона почувається.

– Ти ж не знаєш, куди її відвезли, а якби й знала, тебе до неї не пустили б, – заспокійливо мовив Дік. – Ходімо поп’ємо чаю. Це нас усіх підбадьорить.

– Я не можу їсти! – роздратувалася Джорджа. Тімоті тицьнувся носом у її руки і спробував їх лизнути, а вона схилила голову. Пес тихо заскавчав.

– Бідолашний Тіммі! Він нічого не розуміє, – сказала Енн. – Він у розпачі, бо ти журишся, Джорджо.

Ці слова змусили Джорджу випростатися. Вона протерла очі й дозволила Тіммі злизати сльози з рук. Пес здивувався, що вони солоні, й спробував залізти Джорджі на коліна.

– Дурненький Тіммі! – сказала Джорджа уже своїм звичайним голосом. – Не хвилюйся. Просто це був для мене шок. Мені вже краще, Тіммі. Не скигли, дурнятко! Зі мною все гаразд. У мене нічого не болить.

Але пес відчував, коли Джорджа плаче, або журиться, або їй боляче, й він і далі скавулів, торкав лапами й намагався залізти їй на коліна.

Джуліан відчинив двері:

– Піду скажу пані Стик, що ми чекаємо на підвечірок, – і вийшов з кімнати.

Друзі подумали, який він хоробрий, що не боїться говорити з пані Стик.

Джуліан підійшов до дверей кухні й відчинив їх. У кухні сидів Едґар, одна половина його обличчя червоніла після ляпасу Джорджі. Була там і пані Стик, дуже похмура.

– Якщо це дівчисько ще раз ударить Едґара, я візьмуся за неї! – пригрозила вона.

– Едґар отримав по заслузі, – сказав Джуліан. – Будь ласка, можна нам чаю?

– Я вирішила підвечірок вам не готувати! – заявила пані Стик. Тут зі свого кутка виліз її песик і загарчав на Джуліана. – Правильно, Пухнастику! Гарчи на тих, хто б’є Едґара.

Однак Джуліан не злякався пса.

– Якщо ви не збираєтеся готувати, я сам усе зроблю, – заявив він. – Де хліб і кекси?

Пані Стик втупилася у Джуліана, але він сміливо зустрів її погляд, жодного разу не змигнувши. Тільки подумав, що вона напрочуд неприємна жінка й що він не дозволить їй взяти гору над ним. Хлопець вельми пошкодував, що не може вигнати її.

Пані Стик не витримала і першою відвела погляд.

– Гаразд, я подам чай, – просичала вона, – але якщо ви дозволите собі ще якісь витівки, я вам нічого готувати не буду.

– А якщо ви дозволите собі якісь витівки, я заявлю в поліцію, – несподівано для самого себе докинув Джуліан. Слова вирвалися мимохіть, але справили враження на пані Стик. Вона раптом стривожилася.

– Ну, нащо ж так грубо, – сказала вона набагато ввічливіше. – Ми усі в шоці, так перехвилювалися… Вже несу чай.

Джуліан вийшов. Його здивувало, що через погрозу звернутися до поліції пані Стик стала набагато ввічливішою. Може, злякалася, що поліція повідомить дядькові Квентіну і той поспішить повернутися? А дядько Квентін панькатися з нею не буде!

Джуліан повернувся до друзів.

– Чай уже несуть! – сказав він. – Збадьортеся!

Проте коли пані Стик принесла чай, настрій у всіх був невеселий. Джорджа соромилася власних сліз. Енн досі не оговталася. Дік намагався дурнуватими жартами розвеселити гурт, але жарти були такі невдалі, що незабаром він кинув цю справу. Джуліан був серйозний і дбайливий, він якось несподівано подорослішав.

Тімоті сидів біля Джорджі, поклавши голову їй на коліна.

«Шкода, що в мене нема собаки, який би мене так любив», – думала Енн. Тіммі не відводив від Джорджі великих карих відданих очей. Тепер, коли його маленька хазяйка була засмучена, він, окрім неї, нікого не бачив і не чув.

Діти не звертали уваги на те, що споживають, але їм однаково покращало й вони почувалися ліпше. Йти до затоки проти вечора вони не схотіли й чекали – раптом задзвонить телефон і їм повідомлять про стан мами Джорджі. Вони посідали в садку й прислухалися до телефону.

З кухні долинула пісенька:

Джорджа-манюня, ковбаска і нюня, пиріг.

Сидить у садку з псом біля ніг

І розпускає нюні…

Джуліан підвівся. Підійшов до кухонного вікна і зазирнув усередину. Едґар був там сам.

– Виходь, Едґаре! – сердито сказав Джуліан. – Я навчу тебе іншої пісеньки. Виходь!

Едґар не поворухнувся.

– А що, не можна співати те, що мені співається?

– Можна, – відповів Джуліан, – тільки не цю пісню. Я навчу тебе іншої. Виходь!

– І не подумаю, – сказав Едґар. – Ти ж хочеш битися зі мною!

– Так, хочу, – підтвердив Джуліан. – Гадаю, невелика чесна бійка піде тобі на користь. Теж вигадав – сидіти й співати бридкі дражнилки про дівчинку, у якої сталася біда. То виходиш? Чи мені зайти й витягти тебе?