Інід Блайтон - П’ятеро тікають разом

Пані Стик увечері сильно роздратувалася й не приготувала вечерю. Джуліан пішов дізнатися, що можна поїсти, але виявив, що двері на кухню замкнуті.

Він повернувся до друзів похмурий, бо усі були дуже голодні.

– Вона замкнула двері, – сказав він. – Мерзенна істота! Схоже, у нас вечері не буде.

– Доведеться почекати, поки вона піде спати, – мовила Джорджа. – Тоді ми спустимося вниз і понишпоримо в коморі – подивимося, що там є.

Діти повкладалися у ліжка голодні. Джуліан прислухався, коли пані Стик і Едґар теж ляжуть. Почувши, що вони піднімаються сходами, і впевнившись, що двері їхніх відпочивалень закриті, він тихцем прослизнув на кухню. Там було темно, і Джуліан уже хотів увімкнути світло, як раптом почув чиєсь важке дихання. Хто б це міг бути? Невже Смердюк? Ні, це не собака. Схоже, що це людина.

Розгублений і трохи зляканий, Джуліан стояв, тримаючи руку на вимикачі. Навряд чи це грабіжник, бо грабіжники не сплять у будинку, який мають намір пограбувати. І це не пані Стик, і не Едґар. Тоді хто?

Він вмикнув світло. Кухню осяяло яскравим світлом, і Джуліан вирячився на маленького чоловіка на канапі. Чоловік міцно спав, розтуливши рота.

Не вельми приємне видовище. Чоловік кілька днів не голився: щоки й підборіддя були синяво-чорні. А ще довше він не мився: руки, нігті чорні. Волосся скуйовджене, а ніс – як у Едґара.

«Напевно, татко Едґара, – подумав Джуліан. – Огидне видовисько! З такими батьками у бідолахи Едґара було мало шансів стати порядною людиною».

Чоловік хропів. Джуліан не знав, на яку стати: і в комору кортіло проникнути, і не хотілося розбуркати прибульця й здійняти галас. Казна-як його спекатись, та й тітка з дядьком цілком могли домовитися з пані Стик про те, що її чоловік міг би заходжати сюди, хоча це й малоймовірно.

Джуліан був дуже голодний. Думка про смакоту в коморі спонукала його вимкнути світло і в темряві пробратися туди. Нарешті він відчинив двері в комору. Помацав по полицях. Овва! Щось схоже на пиріг. Узяв і понюхав. Пахло м’ясом. Пиріг з м’ясом – чудова знахідка!

Ще помацав по полиці й наштовхнувся на тарілку з чимось схожим на тарт [1] Відкритий пиріг або пляцок з будь-чим, накладеним згори (прим. пер.) . із джемом – кругле, пласке, посередині щось липке. Ну, пирога з м’ясом і тартів з джемом цілком вистачить для чотирьох голодних друзів!

Джуліан узяв м’ясний пиріг і тарілку з тартами й почав обережно вибиратися з комори. Двері причинив ногою і попрямував до виходу з кухні.

Але в темряві пішов не в той бік і, на своє нещастя, наштовхнувся на канапу! Від поштовху один тарт упав. І – треба ж так! – просто до розкритого рота сплячого, через що той одразу прокинувся.

«Хай йому біс!» – подумки вилаявся Джуліан і почав тихенько задкувати, сподіваючись, що чоловік повернеться на інший бік і знову засне. Проте липкий тарт з джемом ковзнув по підборіддю чоловікові, і той з несподіванки схопився і сів.

– Хто тут? Це ти, Едґаре? Що ти тут робиш?

Джуліан мовчки посувався боком у напрямку, де нібито знаходилися двері. Чоловік підвівся й потягнувся рукою туди, де, на його думку, знаходився вимикач. Знайшов, увімкнув його і, вкрай уражений, вирячився на Джуліана.

– Ти що тут робиш? – запитав він.

– Саме це я хотів запитати у вас, – спокійно відповів Джуліан. – Що ви тут робите? Чому спите на кухні мого дядька?

– На це я маю повне право, – сказав чоловік грубим голосом. – Моя дружина працює тут куховаркою. Моє судно сьогодні пришвартувалося в порту, а я у відпусковій. Твій дядько і моя дружина домовилися, що я можу приходити сюди. Зрозумів, хлопчиську?

І тут Джуліан злякався не через «хлопчиська», а через те, що відтепер їм доведеться мати справу не тільки з пані Стик та Едґаром, але й з паном Стиком. По всьому виходило так.

– Я обов’язково перепитаю про це дядька, коли він уранці зателефонує, – рішучо мовив Джуліан. – А тепер пропустіть мене, будь ласка, я хочу піти нагору.

– Овва! – вигукнув пан Стик, запримітивши в руках Джуліана м’ясний пиріг і тарти з джемом. – Отакої! Поцупив з комори? Гарно втнув, як на мене!

Джуліан не збирався сперечатися з паном Стиком, який почувався господарем становища.

– Відійдіть, – сказав хлопець. – Я побалакаю з вами вранці, після дзвінка дядька.

Але пан Стик, здавалося, й не думав пропускати Джуліана. Цей огидний недоросток, не набагато вищий за Джуліана, й далі блокував вихід із саркастичною усмішкою на неголеному обличчі.