Інід Блайтон - П’ятеро шукачів пригод у фургонах

– Що відбувається? Дівчата, як ви там? Ми зараз!

Брати, як були в піжамах, бігли по мокрій траві на підмогу дівчатам. Зненацька Джуліан зіткнувся з чимось міцним, теплим, щільним і заволав від жаху.

Дік увімкнув ліхтарик і зайшовся сміхом.

– Ти втелющився в Доббі! Диви, як він витріщився на тебе! Він блукав біля фургонів і трохи погупав. Дівчата, заспокойтесь, це всього лише Доббі.

Усі знову полягали й спали до самого ранку; діти навіть не поворухнулись, коли приблукав Троттер, пообтирався об фургони й попирхав.

Діти не могли намилуватися всім протягом наступних трьох-чотирьох днів. Блакитне небо, палюче сонце і безліч потічків при дорозі, в яких можна купатися й талапатися, нові враження від двох будиночків на колесах, що вигримляли багато миль по шляхах і путівцях, – хіба могло бути щось більше до душі чотирьом таким самостійним друзям?

Тіммі теж мав собі розваги: заприятелював з Троттером, маленькою чорною конячиною. Той полюбляв, коли пес біг поруч, і тихо іржав, коли Тіммі був йому потрібний. Коні між собою теж приятелювали, і коли їх розпрягали на ніч, вони разом йшли до потічка і довго пліч-о-пліч стояли у воді й тицяли, щасливі, носами один одного.

– Мені з усіх ці канікули подобають найбільше, – сказала Енн, готуючи щось на пательні. – Усе дуже захопливо і без пригод. І хоча Джуліан вважає, що він тут головний, без мене й ліжка лишалися б незастеленими, їжа неприготованою, фургони неприбраними!

– Годі вихвалятися! – сказала Джорджа, відчуваючи свою провину за те, що перекинула на Енн стільки роботи.

– А я не вихваляюсь! – обурилася Енн. – Я кажу правду. Ти ж, Джорджо, жодного разу не застелила власне ліжко. Мені не важко. І подобається порядкувати в обох фургонах.

– Ти в нас дуже добра маленька, – сказав Джуліан. – Ти у нас незамінна.

Енн зашарілася з гордощів. Вона зняла пательню з багаття і розклала їжу по тарілках. Намагаючись у всьому наслідувати свою матусю, вона сказала її тоном:

– Швиденько їжте, поки гаряче.

– Спасибі, я поїм, коли охолоне, – подякувала Джорджа. – Хоча вже вечір, а ще спекотно.

Йшов четвертий день подорожі, і Енн вже припинила виглядати гори, де вони сподівалися знайти табір циркачів. Насправді, вона потай сподівалася, що вони табір не знайдуть, бо дуже вже їй подобалося блукати сільською місциною.

Тіммі прийшов вилизувати тарілки. Діти дозволяли йому це робити, бо потім легше було мити посуд. Енн і Джорджа понесли посуд мити до струмка, а Джуліан дістав мапу.

Брати схилилися над нею.

– Зараз ми ось тут, – сказав Джуліан. – Якщо це так, то завтра ми дістанемося до гір, що понад озером. І звідтам побачимо цирк.

– Чудово! – вигукнув Дік. – Сподіваюсь, Ноббі там. Він залюбки все нам покаже. І, напевно, порадить гарне місце для таборування.

– Та ми й самі можемо знайти, – сказав Джуліан, який пишався ще й тим, що навчився обирати гарні місця для ночівлі. – Крім того, я не хотів би таборувати занадто близько до циркачів. Там трохи смердить. Краще виїхати десь вище. Там і краєвид кращий.

– Гаразд, – погодився з братом Дік, і Джуліан згорнув мапу.

Дівчата повернулися від струмка з чистим посудом, і Енн акуратно розставила його на полиці в червоному фургоні. Прийшов Троттер, який шукав Тіма, котрий відсапувався під фургоном Джорджі.

Тіммі не схотів поворухнутися, й тоді Троттер теж спробував залізти туди, але не зміг, бо був завеликий. Він ліг у затінку, ближче до Тіммі.

– Троттер – кумедний коник, – сказав Дік. – Він теж міг би виступати в цирку. Бачили, як він учора гасав за Тімом? Ніби вони в квача грали.

При слові «цирк» усі згадали про Ноббі, циркачів та взялися обговорювати циркових тварин.

– Мені сподобався слон, – мовила Джорджа. – Цікаво, як його звуть. І ще я хотіла б потримати на руках мавпу.

– Закладаюсь, що шимпанзе розумні, – зауважив Дік. – Тіммі, ти як вважаєш? Гадаю, він потоваришує з усіма тваринами, особливо з собаками.

– Не хотіла б я мати справу з дядьком Ноббі, – озвалася Енн. – Здається, він лящами нагодує кожного, хто до нього озветься.

– Нехай лишень спробує, – сказав Джуліан. – Ми триматимемося від нього подалі. Справді неприємний тип. Може, так станеться, що його в таборі не буде…

– Тіммі, вилазь з-під фургона! – гукнула Джорджа. – У нас тут прохолода в затінку. Нумо!