Інід Блайтон - П’ятеро шукачів пригод у фургонах

– Так, це вона, – промовив Джуліан, звіряючись із мапою. – Ферма Лонґмена. Поруч має бути потічок. Оно він, у полі. Було б чудово одержати дозвіл і зупинитися тут.

Джуліан пішов на ферму, аби поговорити з фермером, а з ним пішла й Енн, щоб домовитися про яйця. Господаря не було, а господині рославий і ввічливий Джуліан сподобався, і вона дозволила ночувати в полі біля потічка.

– Упевнена, що сміття ви не порозкидаєте й не будете ганяти нашу худобу, – сказала вона. – Не залишатимете браму відчиненою, як деякі невиховані туристи. А ось і те, про що вам ішлося, панночко, – свіжі яйця. Можете собі взяти кілька і назбирайте слив із того дерева собі на вечерю!

У комірчині для харчів у фургоні був бекон, і Енн сказала, що приготує всім смажений бекон з яйцями. Вона дуже пишалася, що зможе це зробити. В останні дні перед від’їздом Енн брала кулінарні уроки у куховарки, і тепер їй кортіло продемонструвати своє вміння.

Джуліан сказав, що надто спекотно готувати у фургоні, і розклав гарне багаття у полі. Дік випряг коней, і ті подалися до потічка, де вони, насолоджуючись, стояли по коліно у прохолодній воді. Троттер терся носом об Доббі, а тоді спробував тицьнутись носом у Тіма, який прибіг до потічка попити.

– Ач як чудово пахне бекон, – звернулася Енн до Джорджі, яка приносила тарілки й кухлі з червоного фургона. – Давай поп’ємо імбирного лимонаду. В мене страшна спрага. Дивіться, як я розбиваю яйце об край філіжанки, щоб відокремити білок від жовтка, і як я смажу.

Хрясь! Яйце розбилося об край філіжанки, але його вміст, на жаль, витік не у філіжанку, а назовні. Енн почервоніла, а друзі зайшлися сміхом.

Тіммі мовчки підійшов і злизав яйце з трави. Він швидко зорієнтувався.

– З тебе гарна смітничка, Тіммі, – сказала Енн. – Ти у нас будеш прибиральницею. Ось тобі ще шматочок бекону. Лови!

Енн прекрасно підсмажила яєчню з беконом. Друзі нахвалювали її, навіть Джорджа, і все геть чисто з’їли, а потім рештки жиру на тарілці промокнули шматочками хліба, щоб менше було мити.

– Як гадаєш, Тіммі більше до вподоби підсмажені собачі галети чи холодні? – раптом спитала Енн. – Смажені смачніші. Тіммі, либонь, теж так думає.

– Не треба, – зауважила Джорджа. – Його знудить.

– Звідки ти знаєш? – сказала Енн. – Тобі це не відомо.

– Я завжди знаю, що Тіммі любить, а що – ні, – відповіла Джорджа. – Він смажене не їстиме. Діку, передай сливи. Вони просто супер.

Діти довго сиділи біля багаття, а тоді нарешті Джуліан сказав, що вже час спати. Ніхто не заперечував, бо всі хотіли випробувати зручні ліжка.

– Мені вмиватися в потічку чи в рукомийниці, де я мила посуд? – поцікавилася Енн. – Не знаю, де краще.

– У потічку води більше, – відповів Джуліан. – І поквапся, бо я хочу замкнути двері фургона для надійності.

– Замкнути двері? – обурилася Джорджа. – Отакої! Ніхто мене не замикатиме! А раптом я схочу пройтися місячної ночі абощо…

– А якщо якийсь волоцюга… – почав Джуліан, але Джорджа його зневажливо урвала:

– Не забувай про Тіммі. Ти чудово знаєш, що він чужого ніколи не підпустить до нас і не дасть залізти всередину. Жодних замикань, Джуліане. Тіммі кращий за будь-який замок.

– Гаразд, ти маєш рацію, – погодився Джуліан. – Заспокойся. Гуляй досхочу під місяцем. Тільки сьогодні місяця не буде. Я шалено хочу спати.

Діти помилися в потічку й порозходились по своїх фургонах. Усі пороздягались і повкладались у привітні ліжка. Ліжка були застелені простирадлом, зверху – ковдра, а на підлозі – килимок. Але спекотної ночі діти вкривалися лише одним простирадлом.

Енн влаштувалась унизу, а Джорджа – на верхньому ліжку, але Тіммі весь час намагався дістатися до господині, щоб умоститися біля її ніг. Енн роздратувалася.

– Джорджо, міняймося місцями. Тіммі увесь час застрибує на мене й тупцяє, намагаючись застрибнути до тебе. Я так не засну.

Джорджа перебралася вниз, і Тіммі більше не шумів, умостившись у ногах на згорнутій ковдрі, а Енн на верхньому ліжку намагалася не заснути й тішилася перебуванням у фургоні біля потічка в полі.

У темряві ухали сови, тихенько гарчав Тіммі. Жебонів потічок, і чутно було, як залягла тиша. У Енн склепалися повіки. Нічого не вдієш – доведеться таки заснути.

Але щось її раптом розбуркало, і Тіммі узявся так голосно гавкати, що дівчата зі страху ледь не попадали з ліжок. Хтось сильно гупав по фургону, і він ходив ходуном. Невже хтось намагався вдертися до них?

Тіммі зістрибнув на підлогу і підбіг до дверей, які через спеку Джорджа залишила прочиненими. Тоді почулися голоси Діка і Джуліана: