Павло Вежінов - Сліди залишаються

— Де зупинилась машина? — спитав полковник Філіпов.

— Знов же в гаражі копалень…

— А там хіба не помітили твоєї прогулянки?

Гараж маленький, лише на кілька машин, а я знав, що цієї ночі він буде зовсім порожній… Сторожеві я сказав, що їду додому взяти деякий одяг, бо на другий день у мене не буде такої можливості. Як тільки розвиднилось, поїхав в ремонтну майстерню, де усунув деякі невеликі пошкодження в системі освітлення і змінив акумулятор. О п’ятій годині вечора я взяв групу з трьох чоловік і виїхав із Софії… Зрозуміло, вони трохи змінили зовнішність… Ми припускали, що хлопця вже знайшли, і він описав зовнішність своїх мучителів… Ми також розуміли, що коли ви догадаєтесь про нашу втечу на машині, то шукатимете її серед машин, що виїхали з Софії попередньої ночі, і очевидно, зупинитесь на машині з фальшивим номером — вона єдина могла здатися вам підозрілою. Так небезпека для нас ставала мінімальною. І справді, на всьому шляху до копалень ніхто нас не зупинив і ніхто не перевірив наших документів і командировочних посвідчень… Як мені здається, з номером вийшло дуже вдало…

— Вийшло! — з прикрістю погодився полковник. — Тільки не дуже! А чому ви залишили Торомакових в Софії і де вони перехову
ються зараз?

— Небезпечно було вивозити всю групу… Особливо небезпечно було везти жінку з її дуже впадаючою в очі зовнішністю…

— А де вони зараз?

— В моїй квартирі… Хазяям я сказав, що це мої родичі з провінції, вони — прийматимуть тут ванни і проживуть кілька днів…

— Взагалі спритний ти в брехні! — зробив висновок полковник Філіпов і підвівся. — Погано тільки те, що у брехні ноги дуже короткі. Завжди так було і так буде!

Далі, обернувшись до Пешо, полковник ласкаво додав:

— А ми з тобою, хлопчику мій, сьогодні попрацюємо ще трохи. Тобі треба побачити і впізнати своїх приятелів з квартири інженера Дончева… Я певен, що через деякий час вони будуть тем, де їм і слід бути…

Троє диверсантів були зловлені без особливих труднощів завдяки тому, що шофер повідомив пароль. Одягнений в напівтуристський костюм, лейтенант Наумов і сержант з його команди пробралися в будинок зубного лікаря і наставили свої _ пістолети на приголомшених злочинців. Трохи згодом Пешо побував у камері і посвідчив, що заарештовані — ті самі люди, яких він бачив у квартирі інженера Дончева.

Разом з диверсантами було забране повністю усе спорядження з радіостанцією та шифром. Вибухівку було знайдено, як і говорив шофер, в одному із складів копалень.

Гієї ж ночі в Софії були заарештовані ще чотири члени диверсійної групи, серед них і подружжя Тороманових. Пощастило втекти линіе інженеру Дончеву, який, довідавшись, що квартира його викрита, встиг перейти через кордон у Грецію.

За два дні після цих арештів полковник Філіпов приїхав на машині до Андреєва, батька Пешо, і відразу зібрав своїх маленьких помічників.

Прийшли всі, навіть Юлія. Полковник був веселий, жартував з хлопчиками, а Юлія поводилась так, наче саме вона грала тут головну роль. Настрій взагалі був піднесений і веселий, кекс, який принесла мати Пешо, хлопці прийняли як цілком заслужений подарунок. Нарешті, полковник Філіпов, поклавши руку на плече Юлії, серйозно спитав:

— Знаєте, для чого я сьогодні приїхав до вас?

— Знаємо! — майже в один голос відповіла вся компанія.

— Невже? А для чого?

— Розповісти нам, навіщо Тороманов викинув ключ крізь вікно! — відповів за всіх Веселий.

Полковник Філіпов щиро здивувався.

— Ну, й хитрі ж ви, хлопці! — захоплено вигукнув він. — Правильно, знаєте! Тільки таємниця не дуже цікава, все вийшло дуже просто!

Полковник глянув на уважні обличчя дітей і вів далі:

— Того вечора до будинку, де жив Тороманов, зайшло два міліціонери в формі, вони шукали якусь свою односельчанку. Дівчина ця працювала хатньою робітницею в цьому будинку, міліціонери знали поверх, але забули квартиру. Ну, от, підіймаються вони і дзвонять спочатку до Тороманових. Тороманова дивиться крізь «шпигунку», бачить представників влади, і оскільки її совість не чиста, зразу впадає в паніку. Вона біжить в кімнати і кричить до чоловіка: «Міліція!» Єдина річ, яка могла одразу викрити Тороманова, — це був ключ. Куди його сховати? Адже при ретельному обшукові все сховане можна знайти… Він дивиться у вікно на безлюдний двір і, не помітивши вас, спокійно викидає ключ. Потім він переконується, що тривога була даремною, йде шукати ключ і знаходить вас… Дальшу історію ви знаєте краще, ніж я.