Ю Несбьо - Спаситель

Харрі налічив три будівлі у білім безмірі за вікном, потім промовив:

– Ви самі призначили мене керувати розслідуванням, Хагене.

– Звісно, але не забувайте про наш кошторис на понаднормові. Його вже давно перевитратили, й вам варто було б про це знати.

– Чолов’яга до смерті наляканий. А ви поселили його у помешкання попередньої жертви, рідного брата. Щоб зекономити кілька сотень на готелі.

У гучномовці об’явили наступну зупинку.

– Ліллестрьом? Ви що – потягом їдете в аеропорт? – здивувався Хаген.

Харрі подумки вилаявся.

– Терміново треба у Берген.

– Саме зараз?

Харрі ковтнув слину.

– По обіді повернуся.

– Чи ви здуріли? До справи прикута увага. Преса…

– Ми в’їжджаємо у тунель, – швидко відповів Харрі й вимкнув телефон.

Рагнхільд Гільструп неквапливо прокинулась. У кімнаті панувала темрява. Вона збагнула, що вже ранок, але не могла до пуття зрозуміти, що то за звук. Наче цокає великий механічний годинник. Хоча у спальні ніякого годинника немає. Вона озирнулася, лежачи у постелі, й злякано здригнулася. У напівтемряві проступила оголена постать – стояла у ногах ліжка, дивлячись на неї.

– Доброго ранку, серденько! – мовив він.

– Мадсе! Ти налякав мене.

– Хіба?

Певно, він щойно був у душі. Двері ванної за його спиною були розчинені, а вода важкими краплями падала з ніг на паркет – наче годинникове цокання.

– Чи давно ти тут стоїш? – спитала вона, обмотуючись ковдрою.

– А що?

Вона знизала плечима, утім здивувалася. Якийсь дивний у нього тон голосу. Бадьорий, наче аж передражливий. Й усмішка. Зазвичай він інакший. Рагнхільд потяглася, позіхнула. Награно, навіть вона сама зауважила.

– Ти учора коли повернувся? – спитала вона. – Бо я не чула, спала.

– Так, ти спала, як праведниця. – Знову та усмішка.

Вона пильно оглянула чоловіка. Останніми місяцями він дійсно змінився. Він завжди був струнким, але зараз мав більш натренований, атлетичний вигляд. Й постава змінилася, він ніби випростався. Часом їй спадало на думку, чи не завів він коханку. Утім, це не надто її турбувало. Їй так здавалося раніше.

– Де ти був?

– Вечеряв з Яном Петтером Сіссенером.

– З біржевим маклером?

– Так. На його думку, ринок має добрі перспективи. Й у царині нерухомості теж.

– Хіба то не моя робота – вести з ним перемовини?

– Я лише прагну бути хоч трішки у курсі.

– Хіба я не тримаю тебе у курсі, любий?

Мадс глянув на неї. Довго вдивлявся у її обличчя, допоки вона не відчула дещо, чого ніколи не траплялось під час розмов із Мадсом: кров ринула їй в обличчя.

– Я певен, що ти повідомляєш мені те, що мені треба знати, люба. – Він розвернувся, пішов у ванну, й вона почула, як він відкрив кран.

– Я переглянула кілька цікавих проектів щодо нерухомості! – прокричала вона лише для того, щоб не мовчати, порушити тишу, що запала після його слів.

– Я теж, – озвався Мадс. – Учора ходив подивитися на Гетеборггата, що належить Армії спасіння. Ти ж знаєш.

Вона остовпіла. Там Юнова квартира.

– Добрий будиночок. Щоправда, одну квартиру опечатано поліцією. Казали, що там стріляли. Чи ти чула щось про це?

– Ні! – крикнула вона. – А навіщо поліція опечатує?

– Так годиться, щоб ніхто не пхав носа у квартиру, поки вони перекинуть там все догори дриґом, шукаючи відбитки пальців та сліди ДНК, визначаючи, хто то був. Отже, Армія спасіння згодиться скинути ціну, адже там трапилась стрілянина, як гадаєш?

– Вони взагалі відмовляються продавати, я вже казала.

– Відмовлялися, мила.

Раптово її вразила одна думка.

– Навіщо поліція обшукує квартиру? Адже стріляли з коридору, хіба ні?

Вона почула, як Мадс вимкнув воду, й звела очі на нього. Він стояв на порозі, усміхаючись, у білій піні для гоління, тримаючи лезо у руці. А потому обіллє себе лосьйоном, який був їй огидний.

– Ти про що? – спитав він. – Я й слова про коридор не казав. Чому ти сполотніла раптом, любонько?

Розвиднілося пізно, тож над Софієнберг-парком ще висіла морозна поволока, коли Рагнхільд поспіхом крокувала по Хельгесенс-гате, дихаючи у бежевий шарф від «Боттега Венета». Навіть вовна, придбана у Мілані за дев’ять тисяч крон, й та не рятувала від морозу, утім, хоча б прикривала їй обличчя.

Відбитки пальців. ДНК. Дізнаються, хто бував там. Неприпустимо, бо тоді трапиться катастрофа.

Вона звернула за ріг, на Гетеборггата. Принаймні коло будинку поліцейських машин немає.

Ключ ковзнув у замок у вхідних дверях, увійшовши, вона кинулася до ліфта. Давненько не навідувалася. Й уперше прийшла, не попередивши заздалегідь.