Ю Несбьо - Сніговик

Коли було опубліковано дослідження шведських соціологів, яке показало, що близько 15–20 відсотків дітей народжені не від того, кого вважають за свого батька, ці відомості чудово збігалися зі статистикою, яку вів сам Матіас. Не тільки він має передчасно померти, та ще й найстрашнішою смертю через шльондру матір, яка підтасувала йому порочні гени! Щоправда, у боротьбі проти нечисті, в очищенні, у своєму хрестовому поході він завжди буде самотнім. Він підозрював, що якогось дня за ним прийдуть, його схоплять. Але й багато часу по тому, після його смерті його пам’ятатимуть, це він знав точно. Бо колись знайшов те, що стане його шедевром, останнім ударом меча, його посмертною славою.

А почалося все випадково.

Він побачив по телевізору поліцейського Харрі Холе. Холе давав інтерв’ю з нагоди власноручного викриття якогось австралійського серійного вбивці. Матіас відразу згадав слова Герта Рафто: «Тільки не в моєму районі». А ще він згадав, яке умиротворення відчуваєш, коли вбиваєш самого мисливця. Почуваєшся могутнім володарем. Нічого подібного відтоді, як убив інспектора поліції, він не відчував. А цей Холе зі своєю кривавою славою і справді чимось скидався на Рафто. Та сама недбалість в одежі, той самий погляд на світ.

Незважаючи на це, він би забув про Харрі Холе, якби одна з гінекологинь клініки «Марієнлюст» не сказала якось, що цей відомий полісмен, якого показували по ящику, – алкаш та псих, а син його коханки – пацієнт Габріели з педіатрії. Олегом звати. Нічогенький хлопчина, приємний.

– Холе йому не батько, – додала потім лікар-педіатр, – але ось що цікаво: той, хто на папері значиться батьком, теж алкаш. Якийсь російський професор з Москви чи щось таке.

– Ні-ні, я цього не чув! – вигукнув Ідар Ветлесен, перекрикуючи їхній сміх. – Пам’ятайте про лікарську таємницю, шановні.

Вони продовжили обідати, а в голові Матіаса все ще лунали слова Габріели: «той, хто значиться батьком».

Тому після обіду Матіас провів педіатра до її кабінету й зачинив двері зсередини.

– Габріело, можна поговорити з тобою?

– Чому ні? – сказала вона й зашарілася від хвилюючого очікування.

Матіасу було відомо, що він подобається їй, що вона вважає його привабливим. Якось вона навіть пропонувала йому сходити кудись разом, але він ввічливо відмовився.

– Ти, мабуть, знаєш, що я використовую деякі аналізи крові, зроблені в клініці, для своєї докторської, – почав він. – І в того хлопчика, сина коханки поліцейського, я саме дещо знайшов.

– Ну, я так зрозуміла, що вона його колишня коханка.

– Он як? Те, що я виявив, – досить серйозно, і мені тепер треба б відстежити його спадковість, батьків і таке інше.

Матіасу здалося, що вона розчарована.

А ось він якраз аніскільки не був розчарований тим, що вона розповіла.

– Дякую, – сказав він, підвівся і вийшов.

Його серце сповнювали життєві сили, а ноги самі несли вперед. Він весь світився від радощів – як його розжарена петля. Адже він знав – це початок. Початок кінця.

Спекотного серпневого ранку в Хольменколлені справляли літнє свято. На газоні перед будівлею адміністрації району на пластмасових кріслах під тентами від сонця сиділи дорослі та пили біле вино, поки діти бігали між столами або грали у футбол неподалік. Незважаючи на те, що її обличчя було майже повністю приховане темними окулярами, він її відразу впізнав, бо встиг скачати її фотографію з сайту компанії, де вона працювала. Вона стояла сама, так що він просто підійшов і з привітною посмішкою попрохав дозволу постояти поруч, ніби вони знайомі. Він знав, як це робиться. Він багато чого навчився. Він більше не був Пупсом Матіасом.

Вона підняла окуляри, запитально подивилася на нього, і тут він зрозумів, що фотографія брехала. Вона виявилася набагато вродливішою. Так, подумав він, план А навряд чи спрацює: вона, звісно, не захоче з ним знайомитися. У такої жінки, як Ракель – нехай вона хоч тричі мати-одиначка, – завжди великий вибір залицяльників. Можливо, доведеться скористатися планом Б, хоча у нього є недоліки.

– За розкіш людського спілкування, – сказав він і вітально підняв пластиковий стаканчик. – Мене запросив приятель, який живе у цьому районі, а сам поки що не прийшов. Решта, як я бачу, одне одного знають. Обіцяю відчепитися від вас, коли він з’явиться.

Вона розсміялася, і її сміх йому сподобався. А ще він зрозумів, що перші критичні три секунди скінчилися на його користь.

– Я тут бачив хлопчика, який щойно забив чудовий гол, – сказав Матіас. – Він так на вас схожий, мабуть, родич.