Ю Несбьо - Сніговик

І от коли Матіас закінчував останні приготування, наче грім серед ясного неба на нього звалився Ідар Ветлесен. Зателефонував і сказав, що Холе вистежив його, ставив запитання про Арве Стьопа та натякав на співучасть. І сам Ідар теж ставив собі запитання щодо цього дивного збігу у виборі жертв: адже, окрім нього та Стьопа, Матіас був єдиним, хто знав ім’я справжнього батька дітей, оскільки саме він допомагав Ідару ставити діагноз.

Ідар був дуже схвильований, а ось Матіасу, незважаючи ні на що, вдалося зберегти холоднокровність. Він попросив Ідара не казати поки що нікому жодного слова і зустрітися з ним у якомусь безлюдному місці, де їм ніхто не зможе завадити.

Промовляючи це, Матіас посміхнувся: своїм жертвам, цим шльондрам, він казав те саме, навіть порядок слів був той самий. Напевне, дається взнаки нервове напруження.

Ідар запропонував керлінг-клуб. Матіас поклав слухавку і замислився.

Тут йому спало на думку, що можна обставити вбивство так, щоб усі вирішили, наче Ідар і є Сніговик, а це дасть йому змогу спокійно продовжити роботу.

Решту часу він присвятив роздумам, як має виглядати самовбивство Ідара. І хоча Матіас цінував свого друга, ця розумова робота була воістину натхненною. Тоді ж був розроблений план заключної частини проекту. Останній сніговик. Вона мала – як він сам колись дитиною – сидіти на плечах у сніговика, відчувати нестерпний холод у паху й дивитися у вікно – на зрадника, на людину, яка принесе їй смерть. На Харрі Холе. Він заплющив очі і побачив перед собою петлю над її головою. Вона мерехтіла, як фальшивий німб.

Харрі дійшов до гаража Інституту анатомії і сів у машину. Заплющив очі й спробував мислити чітко і ясно. Перше, що він мав зробити, – з’ясувати, де Матіас.

Він уже стер номер Матіаса з мобільного, тому зателефонував до довідкової і попросив дати йому телефон та адресу. Харрі записав цифри і відзначив, що, поки чекав на відповідь, дихання стало частішим від хвилювання. Він спробував заспокоїтися.

– Привіт, Харрі. – Матіас говорив негучно, проте в його голосі чулося радісне здивування.

– Вибач, що набридаю, – почав Харрі.

– Та нічого…

– Ти де?

– Вдома. Саме збирався спуститися до Ракелі та Олега.

– Чудово. Хотів тебе попросити таки передати Олегу те, що я йому приносив.

Запанувала пауза. Харрі так стиснув щелепи, що зуби аж заскрипіли.

– Передам із задоволенням, але ж Олег наразі вдома, так що ти сам міг би…

– Та розумієш, мені б не хотілося сьогодні зустрічатися з Ракеллю.

Нова пауза. Харрі буквально вдавив слухавку у вухо, наче в надії почути думки співрозмовника, але вловив тільки дихання та тиху мінімалістську музику, щось на кшталт передзвону японських дзвіночків. Він уявив собі Матіаса у так само мінімалістично обставленій квартирі. Квартирка, швидше за все, невелика, але до огиди акуратна – ніде ані порошинки, жодної випадкової речі.

На Матіасі – блакитна сорочка, він щойно змінив пов’язку на рані. Тоді, на ґанку в Ракелі, він склав руки на грудях зовсім не для того, щоб прикрити свій спадковий дефект. Він намагався сховати рану.

– Он воно як! Ну, що ж, передам, звісно, – відповів Матіас.

Харрі так і не зрозумів з голосу, хвилюється Матіас чи ні. Знову почулася музика.

– Дякую, – сказав Харрі. – Я швидко, ти тільки дочекайся мене.

– Добре, – відповів Матіас. – Слухай, Харрі…

– Ну? – Харрі глибоко вдихнув.

– Ти що, знаєш мою адресу?

– Так, мені Ракель дала.

Харрі вилаявся подумки: ну чому він не сказав, що дізнався адресу в довідковій? У цьому ж нема нічого особливого.

– Он як? – здивувався Матіас. – Гаразд, приходь, я залишу двері відчиненими.

– Домовилися.

Харрі вимкнув мобілку й замислено втупився в неї. Він не зумів би дати раціонального пояснення цьому відчуттю, але чомусь йому здалося, що часу практично не залишилося – він мав бігти щодуху, встигнути до того, як стане темно. Фантазія, певне, розігралася, знову його переслідує дитячий страх, наче навкруги стемніло, а він ніяк не може знайти дорогу до бабусиного будинку.

Харрі набрав ще один номер.

– Слухаю. – Голос у Хагена був безбарвний, позбавлений життя.

Голос людини, яка підписала капітуляцію, подумав Харрі.

– Облиште свої папірці, – сказав Харрі. – Телефонуйте усім черговим поліцейським, мені потрібне підкріплення. Беремо підозрюваного у вбивстві, вулиця Осенгата, дванадцять, у районі Торсхов.