Ю Несбьо - Сніговик

Катрина похитала головою.

– Вони здійснюють холодні й прораховані вбивства, – сказав Харрі. – Після того, як самиця народить дитинчат і в неї починається наступне парування, самець намагається її вбити, бо знає, що з ним вона більше не паруватиметься, і хоче зробити так, щоб у його власних дітей більше не з’явилося конкурентів.

Судячи з обличчя Катрини, їй було складно зрозуміти ці заплутані тюленячі стосунки.

– Збожеволіти можна, – нарешті сказала вона, – але я навіть не знаю, що гірше: думати, як тюлень, чи вірити, що інші можуть думати, як тюлень.

– Я ж казав… – Харрі підвівся, і його коліна голосно хруснули. – Це навіть ще не версія.

– Брешеш. – Вона поглянула на нього знизу вгору. – Ти цілком упевнений, що їхній батько – Арве Стьоп.

Харрі криво посміхнувся.

– Ти так само божевільний, як і я, – посміхнулася вона йому у відповідь.

Харрі пильно подивився на неї:

– Ходімо. В лабораторії чекають на проби.

– У суботу ввечері? – здивувалася Катрина. – Що в них, ніякого особистого життя?

Вони віддали пакетики до лабораторії, де їм пообіцяли дати відповідь сьогодні ввечері, у крайньому разі – завтра рано-вранці. Харрі підвіз Катрину додому на Сейльдуксгата.

– У тебе у вікнах знову темно, – помітив він. – Ти що, живеш сама?

– Така розкішна жінка, як я? – посміхнулася вона, відчиняючи двері. – Ніко5ли.

– Гм. А чому ти не захотіла, щоб я розповів твоїм колишнім колегам в Бергені, що ти тепер працюєш в Осло?

– А навіщо?

– Ну, я подумав, було б круто, якби вони дізналися, що ти тепер береш участь у голосному розслідуванні, та ще й у столиці.

Вона знизала плечима:

– Бергенці не вважають Осло столицею. На добраніч.

Харрі рушив у напрямку Саннергата.

Він не був упевнений, але йому здалося, що Катрина всередині зіщулилася. Тепер, коли будь-яке клацання здавалося йому звуком курка, що стає на місце, а виявляється хрускотом гілок, які з жахом ламає мала дівчинка, що дивиться на нього, він уже ні в чому не впевнений. Катрина того вечора спрямувала револьвер у спину Філіпа Беккера. І коли Харрі встав між ним та нею, він почув той самий звук, що і в дворі, коли Сальма зламала гілку. Клацання курка, що повернувся на висхідну позицію. Отже, Катрина натисла на спусковий гачок на дві третини, так що постріл міг пролунати будь-якої миті. Вона була готова застрелити Беккера.

Харрі не міг про це забути. Адже знову побачив її в дверях, світло падало їй на обличчя, і він упізнав цей вираз. А ще тому, що справа стосувалася спадковості.

Комісар поліції Кнут Мюллер-Нільсен обожнював Джулі Крісті. Так сильно, що не насмілювався про це сказати своїй дружині. Проте в силу того, що підозрював її саму в позашлюбному зв’язку з Омаром Шарифом, докорів сумління не відчував, а просто сидів поруч із дружиною на дивані та насолоджувався спогляданням Джулі Крісті. Щоправда, було одне «але»: зараз Джулі Крісті знаходилася в обіймах вищезгаданого Омара. І коли телефон на столику у вітальні задзвонив і комісар зняв слухавку, його дружина натисла на паузу, отож ця чудова, але нестерпна сценка з улюбленого фільму «Доктор Живаго» застигла на екрані.

– Добрий вечір, Холе, – привітався Мюллер-Нільсен, коли Харрі назвав своє ім’я. – Авжеж, уявляю собі. Тепер вам точно є чим зайнятися.

– У вас є хвилинка? – запитав хриплий, але м’який голос на іншому кінці лінії.

Мюллер-Нільсен поглянув на червоні жадібні губи Джулі Крісті, палкий погляд напівприплющених очей, але відповів:

– У мене стільки часу, скільки вам знадобиться, Холе.

– Коли ви мені у себе в кабінеті показували фотографії Герта Рафто, я на дещо звернув увагу. Ви сказали про його дочку: «Вона добре справлялася, особливо як подумаєш, через що їй довелося пройти», наче я мав знати, який вона гарний співробітник.

– Ну так, адже вона дійсно чудово справляється, хіба ні? – запитав Мюллер-Нільсен.

– Це як подивитися, – озвався Харрі.

Під склепінням залу в центрі Хені – Унстада в очікуванні юрмилися гості. Арве Стьоп стояв у дверях і зустрічав тих, хто прийшов. Щоки в нього боліли від безкінечних посмішок, а після стількох рукостискань давав про себе знати травмований лікоть. Молода жінка з агенції, яка влаштовувала цей вечір, пливла неподалік від нього і, посміхаючись, показувала гостям на їхні місця за столами. Нейтрально-чорний костюм та навушники з майже невидимим мікрофоном робили її схожою на агента з бойовика «Місія нездійсненна».