Ю Несбьо - Привид

Спини він не відчував, але загалом був цілий і неушкоджений.

— Шкапа мого батька не стрибала через каньйони, — відповів Харрі.

— Каньйони? — розсміялася Ізабель, подаючи йому віжки Бальдера. — Та це ж невеличка розщелина п’ять метрів завширшки. Я сама можу запросто перестрибнути її навіть без коня. Не думала, що ти такий нервовий, Харрі. Ну що, повертаємося до ферми?

— Бальдере, — мовив Харрі, поплескуючи коня по морді і проводжаючи поглядом Медузу та Ізабель Скоєн, які мчали до чистого поля, — ти коли-небудь чув про таку кінську ходу, як інохідь?

Харрі зупинився на заправці на автостраді Е6 і купив собі чашку кави. А потім сів у авто і поглянув у дзеркало. Ізабель заліпила пластиром подряпину на його лобі, запросила піти з нею на прем’єру «Дона Джованні» в Оперному театрі («коли я на високих шпильках, то не можу знайти собі кавалера, вищого за моє підборіддя… на фото в газетах це виглядає досить кумедно…») і на прощання міцно обняла. Харрі витягнув свого мобільника і прийняв повідомлення.

— Де ти був? — спитала Беата.

— Та трохи займався оперативною роботою, так би мовити.

— На місці злочину в «Гардермоені» нам не вдалося знайти нічого цінного для слідства. Мої люди все перерили. Голяк. Єдине, про що ми дізналися, — це те, що цвяхи вироблені зі стандартної сталі і мають надвеликі алюмінієві шляпки шістнадцять міліметрів завширшки. Цеглина, можливо, походить з маєтності в Осло, збудованої наприкінці XVIII сторіччя.

— Ну і?

— В будівельному розчині ми знайшли свинячу кров та кінське волосся. Колись в Осло був відомий каменяр, який домішував їх у розчин, і такий розчин часто трапляється в житлових багатоквартирних будинках у центрі міста. В будівельний розчин можна домішувати все, що завгодно.

— Гм.

— Тому тут теж немає жодної зачіпки.

— Теж?

— Так. Стосовно отого візиту, про який ти мені казав. Він, напевне, ходив кудись в інше місце, але не до управління поліції, бо ніякого Торда Шульца там не зареєстровано. На перепустці відвідувача написано «Відділок поліції Осло», і схожі перепустки можуть видавати в кількох відділках поліції.

— Добре, дякую.

Харрі понишпорив у кишенях і нарешті знайшов, що шукав. Перепустку Торда Шульца. І свою, отриману того дня, коли він приходив до Хагена з групи боротьби зі злочинністю в перший день свого перебування в Осло. Він поклав обидві перепустки на панель приборів. Уважно роздивився їх. Зробив висновок і знову засунув обидві перепустки до кишені. Повернув ключ запалення, втягнув крізь ніздрі повітря і, переконавшись, що від нього й досі тхне конем, вирішив зробити візит своєму колишньому супернику в Хоєнгаллі.

Приблизно о п’ятій почало дощити, і коли Харрі о шостій натиснув дзвінок великого будинку, в Хоєнгаллі було вже темно, як Різдвяної ночі. Будинок мав усі ознаки щойно збудованого: біля гаража виднілися мішки із залишками будматеріалів, а під сходами Харрі побачив порожні банки з-під фарби та упаковку з-під ізоляційних матеріалів.

Потім він побачив, як за декоративним призматичним склом рухається постать, і волосся на його потилиці стало дибки.

Відчинилися двері — їх швидко і рвучко відчинив чоловік, якому нема кого боятися. Одначе він закляк як вкопаний, коли побачив перед собою Харрі.

— Добривечір, Бельмане, — привітався Харрі.

— Харрі Холе. Оце так-так, мушу сказати.

— Сказати що?

Бельман хихикнув.

— Сказати, що оце так несподіванка — бачити тебе біля моїх дверей. Звідки ти дізнався, де я живу?

— Всі знають мавпу, але мавпа не знає нікого. У більшості інших країн керівник відділу боротьби з організованою злочинністю зазвичай має охоронця, тобі це відомо? Я нічого не перервав?

— Та ні, — сказав Бельман, потираючи підборіддя. — Просто я думаю: запрошувати тебе чи не запрошувати?

— Знаєш, — відказав Харрі, — тут мокро, до того ж я прийшов з миром.

— Для тебе слово «мир» — іншомовне, — сказав Бельман, відчиняючи ширше двері. — Ноги витирай.

Мікаель Бельман провів Харрі крізь залу, повз вежу з картонних коробок, кухню, де ще не було господарчого обладнання — і аж до вітальні. Не такої розкішної, які йому доводилося бачити в деяких будинках Західного Осло, але достатньо солідної й просторої для одної родини. Вид на долину Квернер, Центральний вокзал Осло та міський центр був просто фантастичний. І Харрі це помітив.

— Ділянка землі коштувала майже стільки, скільки сам будинок, — зауважив Бельман. — Вибач за розгардіяш. Ми щойно перебралися. А входини відзначимо наступного тижня.