Ю Несбьо - Привид

Ракель відключилася, а Харрі, самовдоволено посміхнувшись та заплющивши очі, вмостився зручніше у кухонному кріслі. Зігрітий сонцем та позбавлений болю. Через чотирнадцять годин він побачить її. Харрі уявив собі вираз обличчя Ракелі, коли вона підійде до пункту пропуску в «Гардермоені» і побачить, що він сидить, чекаючи на неї. Уявив собі її обличчя в той момент, коли Осло залишиться далеко внизу під ними. Вона засне, і її голова ляже йому на плече.

Харрі лежав отак, доки не стало холодно. Він злегка розплющив одне око. Та то просто хмаринка зачепила своїм краєм сонце, і все.

Харрі знову склепив око.

Керуйся ненавистю. Коли старий це сказав, Харрі спершу подумав, що він мав на увазі керуватися своєю власною ненавистю й убити його. А що, коли Рудольф Асаєв мав на увазі щось інше? Він вимовив ці слова відразу ж після того, як Харрі спитав, хто убив Густо. Невже то була відповідь? Чи не хотів старий сказати, що коли Харрі керуватиметься ненавистю і йтиме по її слідах, то вона виведе його на вбивцю? В такому разі виникало відразу декілька кандидатур. Але хто мав найвагоміші підстави убити Густо? Звісно, що Ірен, але вона сиділа під замком у льосі, коли Густо убили.

Сонце знову увімкнулося, і Харрі вирішив, що він перебільшує значення слів старого і намагається побачити в них те, чого нема, що роботу зроблено, що він може розслабитися, і невдовзі йому знадобиться ще одна таблетка знеболювального. А ще він має зателефонувати Гансу Крістіану і сказати, що тепер Олегу вже нічого не загрожує.

Раптом Харрі вразила ще одна думка. Трульс Бернтсен, той негідник з Оргкрима, ніяк не міг мати доступ до даних стосовно програми захисту свідків. То має бути хтось інший. Хтось на вищому щаблі керівництва.

Стривай, подумав він, досить. Заради Бога, досить. Вони всі можуть піти під три чорти. А ти краще думай про нічний рейс. Про зорі над Росією.

Потім Харрі пішов до льоху, трохи поміркував — а чи не зрізати Нібака, але швидко відкинув цю ідею і знайшов фомку, яку тут шукав.

Парадні двері будинку номер 92 на вулиці Гаусманнс-гате були відчинені, але двері до квартири були замкнені й наново опечатані. «Мабуть, з-за отого недавнього зізнання», — подумав Харрі, вставляючи фомку між дверима та одвірком.

Всередині все здавалося неторкнутим. Стрічки вранішнього сонця лежали на підлозі вітальні, наче клавіші піаніно.

Харрі поставив невеличку брезентову валізу під стіну і сів на один з матраців. Витягнув з внутрішньої кишені квиток на літак, поглянув на нього — і засунув назад. Зиркнув на годинника. Тринадцять годин до злету.

Харрі озирнувся. Заплющив очі. Спробував уявити собі оту сцену.

Чоловік у балаклаві. Який ані слова не вимовив, бо знав, що його голос упізнають.

Чоловік, який прийшов сюди до Густо. І не забрав у нього нічого, окрім життя. Чоловік, який ненавидів.

Куля була «макаровська», дев’ять міліметрів на вісімнадцять, тому, скоріш за все, убивця скористався пістолетом Макарова. Або то був «Форт-12». У крайньому випадку — «Одеса», бо ці пістолети вже почали ставати в Осло звичним спорядженням. Чоловік постояв тут. Вистрелив. І пішов.

Харрі прислухався, сподіваючись, що кімната почне з ним розмовляти.

Цокали секунди, накопичуючись у хвилини.

Вдарив церковний дзвін.

Тут уже нічого не можна було знайти.

Харрі підвівся і пішов.

Коли він був біля дверей, поміж ударами дзвону раптом почувся якийсь звук. Харрі почекав, поки стихне наступний удар. Ось воно почулося знову — легеньке шкряботіння. Відійшовши навшпиньки кілька кроків назад, він уважно обдивився кімнату.

Він стояв на порозі спиною до Харрі. Пацюк. Коричневий, з лискучим хвостом, вушками, що рожевіли всередині, та химерною білою плямою на шерсті.

Харрі спершу не усвідомив, що його затримало. Ну пацюк, ну і що з того?

То були білі цятки.

Схоже, пацюк десь пролазив крізь пральний порошок. Або ж…

Харрі знову окинув кімнату уважним поглядом. Велика попільниця поміж матрацами. Знаючи, що матиме лише один шанс, він зняв свої туфлі і, коли дзвін ударив наступного разу, прослизнув через кімнату, вхопив попільницю і завмер непорушно за півтора метра від пацюка, який і досі не помітив його присутності. Харрі все розрахував і вдало вибрав час. Коли дзвін ударив знову, він стрибонув уперед, простягнувши руки. Пацюк зреагував надто повільно — і потрапив під керамічну посудину. Харрі почув сичання і відчув, як тваринка вертиться під попільницею туди й сюди. Він попхав попільницю по долівці до вікна, де лежав стос журналів, і придавив ними посудину. А потім почав шукати.