Ю Несбьо - Привид

— …то був Божий наказ. Я й гадки не маю, про який кодекс ти кажеш, але чи говориться в ньому, що відправляти вісімнадцятирічного хлопця до в’язниці за власні гріхи — це нормально?

— Харрі, Харрі, ти, мабуть, не зрозумів. Я не вбивав Густо.

Харрі здивовано витріщився на старого.

— Та ти ж сам щойно сказав мені, що ти діяв у відповідності до свого кодексу! Згідно з яким ти мусиш убити свого сина, якщо існує така необхідність?

— Так, сказав, але я сказав також, що мене народили лихі зіпсуті люди. Я люблю свого сина. І ніколи б не наважився позбавити його життя. — Сміх старого перетворився на кашель. Приклавши руку до грудей, він схилився над колінами і все кашляв і кашляв.

Харрі здивовано закліпав очима.

— Хто ж у такому разі його вбив?

Старий випростався. У своїй правій руці він тримав револьвер. То був великий потворний предмет, що виглядав навіть старшим за свого власника.

— Тобі слід було добряче подумати, Харрі, перш ніж приходити до мене без зброї.

Харрі нічого не сказав. М5 залишився на дні залитого водою тунелю, а гвинтівка — у квартирі Трульса Бернтсена.

— Хто вбив Густо? — повторив Харрі.

— Та хто завгодно.

Харрі здалося, що він почув, як скрипнув спусковий гачок, коли старий поклав на нього свій палець.

— Убити — неважко, Харрі. Ти зі мною згоден?

— Так, — відповів Харрі, піднімаючи стопу. Почувся легенький посвист, і тонкий нейлоновий шнур блискавично рвонув до держака, на якому трималися штори.

Харрі побачив німе запитання в очах старого, побачив, як його мозок миттєво обробляє необроблені шматки інформації.

Світло, яке не увімкнулося.

Крісло, що стояло посеред кімнати.

Харрі, який сидів на ліжку і не піднявся, щоби обшукати його.

Харрі, який і на сантиметр не зсунувся з того місця, де він сидів.

І тепер старому здалося, що він у напівтемряві кімнати побачив нейлоновий шнур, котрий тягнувся від підошви черевика Харрі до держака штор, а звідти — до електричного світильника у нього над головою. Але світильника там більше не було, а висів там єдиний предмет, який Харрі взяв із собою з Бліндернвеєн, 74, окрім священицького комірця. Тільки про цей предмет він і думав, відлежуючись, до нитки промоклий, на асаєвському ліжку з балдахіном. Він хапав ротом повітря, а перед його очима то з’являлися, то зникали темні цятки. Йому здавалося тоді, що він ось-ось втратить свідомість, але силою волі Харрі змусив себе залишитися притомним, залишитися по цей бік чорного провалля. А потім підвівся і взяв «жука», що лежав поруч із Біблією.

Рудольф Асаєв кинувся вліво, тому сталеві гвіздки, вмонтовані в цеглину, пробили йому не голову, а шкіру між ключицею та плечовим м’язом, а потім, увійшовши вглиб, поцілили в плечове нервове сплетення. В результаті сталося ось що: коли через дві сотих секунди він натиснув на спусковий гачок, м’яз його верхнього передпліччя паралізувало, через що ствол револьвера опустився на сім сантиметрів донизу. Порох засичав і горів упродовж тисячної частки секунди, необхідної для того, аби куля вилетіла зі ствола старого нагана. А через три тисячних секунди ця куля вгризлася в раму ліжка поміж литками Харрі.

Харрі підвівся. Клацнув запобіжником і натиснув на викидну кнопку. Лезо вистрибнуло й аж забриніло. Харрі змахнув прямою рукою, неквапливо, від стегна, і довге тонке лезо встромилося священику в сорочку поміж лацканами його піджака. Він відчув, як піддалися матерія та шкіра, а потім лезо пішло далі без будь-якого опору і застрягло аж по руків’я. Харрі відпустив ножа, знаючи, що Рудольфу Асаєву вже не жити. Крісло перекинулося назад, і росіянин зі стогоном гепнувся на підлогу. Ударом ноги Асаєв відкинув крісло убік, а сам скрутився калачиком, наче поранена, але й досі небезпечна гадюка. Харрі став над ним, розставивши ноги, нахилився і висмикнув ножа з його грудей. Поглянув на незвичний, темно-червоний колір крові. Мабуть, у печінку влучив. Ліва рука старого натужно шкрябала по підлозі довкола паралізованої правої руки, намагаючись знайти револьвер. І на якусь несамовиту мить Харрі захотілося, щоби та рука знайшла пістолет і дала йому необхідний привід…

Харрі вдарив револьвер ногою, і той глухо гепнувся об стіну.

— Залізяка, — прошепотів старий. — Благослови мене залізякою, мій хлопче. Бо дуже пече. Заради нас обох, доведи справу до кінця.

Харрі на мить заплющив очі. Відчув, що втратив її. Вона зникла. Ненависть. Прекрасна палюча ненависть, яка була тим пальним, що рухало його. А тепер воно скінчилося.