Ю Несбьо - Леопард

Сорок вісім годин. Навіщо? Для того, щоб звільнити так званий «кабінет», їм вистачило б і двох. Харрі заплющив очі й почав міркувати.

Подумки став писати останній рапорт для свого особистого архіву.

Двох жінок убито в однаковий спосіб, вони захлинулися власною кров’ю, у крові обох виявлено кетаномін. Ще одну жінку повісили на вишці для стрибків у воду, на мотузці, яку прихопили зі старої мотузяної майстерні. Врешті, чоловіка втоплено у власній ванні. Всі жертви, цілком очевидно, раніше одночасно бували в одному й тому самому місці. Наразі невідомо ані того, хто ще був у тій хатинці разом з ними, ані того, яким міг бути мотив злочину, ані того, що сталося тоді у Ховасхютті. Є лише наслідки, а причини немає. Case closed [49] Справу закрито. .

— Харрі…

Він не чув, як прокинувся батько. Харрі озирнувся.

Улав Холе мав трохи здоровіший вигляд, може, через те, що на щоках проступив рум’янець, а очі гарячково блищали. Харрі, підвівшись, притягнув стілець ближче до батькового ліжка.

— Давно ти прийшов?

— Хвилин десять тому, — збрехав Харрі.

— Я так чудово спав, — сказав батько. — І бачив прегарний сон.

— Я так і зрозумів. У тебе такий вигляд, що хоч вставай і йди додому.

Харрі поправив батькові подушку, той не заперечував, хоч обидва знали, що з подушкою все було гаразд.

— Як там дім?

— Чудово, — мовив Харрі. — Ще віки простоїть.

— Добре. Я б хотів про дещо з тобою поговорити, Харрі.

— М-м-м…

— Ти вже дорослий чоловік, Харрі, й втратиш батька, так би мовити, природним шляхом. Так має бути. Не так, як було, коли ти втратив матір. Ти тоді мало не збожеволів.

— Невже? — спитав Харрі, проводячи рукою по наволочці.

— Ти розтрощив у своїй кімнаті все вщент. Ти хотів повбивати лікарів і тих, хто її заразив, навіть мене. Бо я… я не помітив цього вчасно, гадаю. Тебе переповнювала любов…

— Ти мав на увазі — ненависть.

— Ні, любов. Усе починається з любові. А ненависть — то просто її зворотний бік. Я завжди гадав, що ти почав пити через смерть матері. Чи, скорше, через любов до матері.

— Любов — це машина для убивств, — пробурмотів Харрі.

— Що?

— Нічого, просто колись мені так сказали.

— Я чинив усе так, як просила твоя мати. Окрім одного. Вона просила допомогти їй, коли прийде її час.

Харрі почувався, наче йому на груди вихлюпнули крижаної води.

— Але у мене забракло духу. І знаєш, що, Харрі? Це ходить за мною, наче жахіття. Не минуло й днини, щоб я не думав про те, що не спромігся здійснити її бажання, бажання жінки, яку кохав понад усе на світі.

Дерев’яний хисткий стілець заскрипів, коли Харрі скочив на ноги. Він повернувся до вікна. Він почув, як за спиною батько кілька разів глибоко зітхнув. А потому вів далі — його голос тремтів:

— Я розумію, синку, що кладу на твої плечі важкий тягар. Але знаю й те, що ти такий самий, як я: коли щось не зробиш, то воно переслідуватиме тебе. Тому дозволь, я поясню, що ти маєш зробити…

— Тату, — мовив Харрі.

— Бачиш цей шприц?

— Батьку! Припини!

За спиною все геть стихло. Тільки свистюче дихання. Харрі зиркнув на чорно-білу світлину міста за вікном, де хмари тулилися своїми свинцево-сірими розпливчастими обрисами до дахів будинків.

— Волію, щоб мене поховали в Ондалснесі, — мовив батько.

Поховали… Ці слова — ніби луна великодніх канікул, проведених з матір’ю та батьком на Леші, коли Улав Холе серйозно пояснював Харрі та Сестреняті, як їм треба вчинити, якщо зійде лавина чи якщо у них трапиться перикардит — «крижане серце». Навколо були рівні поля та пологі схили, це було майже так, як коли б стюардеса під час рейсу в Монголії пояснювала, як слід послуговуватися рятівним жилетом. Нісенітниця, але все одно наділяло відчуттям упевненості, що вони обов’язково врятуються, врятуються всі, якщо лише поводитимуться правильно. І ось зараз батько каже, що все геть інакше.

Харрі кілька разів кахикнув.

— А чому в Ондалснесі? Чому не тут, у місті, де… де похована мама?

— Я хочу лежати там, де лежать мої односельці.

— Ти ж з ними навіть не знався.

— А з ким людина знається? Принаймні ми з ними з однакового тіста й з одного місця. І може, справа зрештою саме у цьому. У роду. Прагнеш бути серед своїх.

— Невже?

— Атож. Це так. Усвідомлюєш ти це чи ні, але це саме те, чого тобі бракує.

Зайшов медбрат з бейджиком, на якому було написано «Олтман», він усміхнувся Харрі й постукав по годинникові.

Спускаючись сходами, Харрі перестрів двох поліцейських у формі, вони йшли нагору. Він машинально, з розумінням кивнув їм. Вони мовчки витріщились на нього, як на чужинця. Зазвичай Харрі прагнув усамітнення й переваг, які воно з собою приносить: миру, тиші, свободи. Але, підійшовши до трамвайної зупинки, він раптом усвідомив, що гадки не має, куди їхати й що робити. Але напевно знав, що саме зараз не спроможний витримати самотності у домівці в Уппсалі.