Ю Несбьо - Леопард

У Колбйорнсена борлак ходив ходором.

Харрі глянув на денце спорожнілої кавової чашки.

— А зараз, гадаю, ми з інспектором Сульнес маємо подякувати за гостинність і повернемося до Осло. Якщо маєте питання, ось мій номер телефону. — Харрі записав номер на краєчку газети, відірвав папірець і простягнув його через стіл. А потому підвівся на ноги.

— Але… — пробурмотів Колбйорнсен і теж підвівся. Харрі височів над ним сантиметрів на двадцять. — А навіщо вам був потрібен Еліас Скуг?

— Врятувати його хотіли, — відповів Харрі, застібаючи пальто.

— Врятувати? Хіба він у щось вплутався? Стривайте, Холе, треба з усім розібратися. — Але наказовий спосіб у його фразі вже втратив свою владність.

— Я цілком певен, що ви тут у Ставангері у всьому спроможні розібратися самотужки, — відповів Харрі, підійшов до дверей на кухню, показуючи Каї, що вже час іти. — А як ні, то пораджу вам Крипос. У разі чого, передавайте мої вітання Мікаелю Бельману.

— Врятувати від чого?

— Від того, від чого не змогли, — сказав Харрі.

Сидячи в таксі дорогою в Сулу, Харрі глянув у бічне вікно на дощ, що періщив на неприродно зелені поля. Кая не промовила ні слова. Він був їй за це вдячний.

Коли Харрі та Кая повернулися до свого теплого сирого кабінету, Гуннар Хаген уже чекав на них, сидячи у кріслі Харрі.

Бйорн Гольм, що сидів позаду комісара, знизав плечима, мовляв, гадки не має, що на думці у начальника.

— Зі Ставангера, як я чув, — мовив Хаген і підвівся.

— Саме так, — підтвердив Харрі. — Та сиди, босе.

— Це твоє крісло, а я маю йти.

— А що трапилось?

Харрі припускав, що новини недобрі. Але важливі. Шеф не тупцяв би Кишкою під окружною в’язницею лише для того, щоб сказати, що звіт про відрядження оформлено неправильно.

Хаген так і стояв, тож єдиним у кімнаті, хто сидів, був Гольм.

— На жаль, маю повідомити, що Крипос уже виявив, що ви працюєте над цими убивствами. У мене не лишилось вибору, як тільки закрити розслідування.

У тиші, що запала, Харрі міг почути шум бойлерів у приміщенні поряд. Хаген обвів поглядом кімнату й усіх присутніх і зупинився на Харрі:

— Не можу сказати, що це відставка з почестями. Тим паче, я застерігав вас діяти з якнайбільшою обережністю.

— Гаразд, — сказав Харрі, — це я попросив Беату Льонн організувати витік інформації про мотузяну майстерню для КРИПОСу. Але вона пообіцяла, що все виглядатиме так, ніби джерело витоку — криміналістичний відділ.

— Певна річ, вона так і зробила, — сказав Хаген. — Це поліцейський з Утре-Енебаку тебе викрив, Харрі.

Харрі звів очі до неба й тихо вилаявся. Хаген ляснув долонями, й поміж цегляних стін ляскіт пролунав мов слабкий вибух.

— Тому я мушу повторити ці сумні слова: розслідування припиняється, причому негайно. За сорок вісім годин вам доведеться звільнити кабінет. Гомен насай [48] Вибачте, будь ласка (японськ.). .

Харрі, Кая та Бйорн Гольм перезирнулися, коли залізні двері поволі зачинилися й кроки Хагена почали повільно віддалятися.

— Сорок вісім годин, — урешті мовив Бйорн. — Хтось бажає свіжої кави?

Харрі копнув ногою кошик для сміття біля столу. Той гучно вдарився об стіну, висипавши додолу свій небагатий паперовий вміст, і покотився назад.

— Я буду у Державній лікарні, — сказав він і пішов до виходу.

Харрі поставив до вікна жорсткий дерев’яний стілець і взявся читати газету, дослухаючись до рівного батькового дихання. У газеті на чільному місці писали про весілля та похорони. Ліворуч — світлини з церемонії проводів в останню путь Маріт Ульсен, на котрих добре видно серйозне, співчутливе обличчя прем’єр-міністра, одягнених у чорне співпартійців та чоловіка, Расмуса Ульсена, обличчя котрого закривали величезні окуляри, що геть йому не пасували. Праворуч — повідомлення про те, що дочка судновласника Лене Галтунг навесні візьме шлюб зі своїм Тоні, а також світлини іменитих гостей, які полетять на весілля у Сан-Тропе. На останній сторінці написано, що сьогодні захід сонця в Осло о 16:58. Поглянувши на годинник, Харрі відзначив, що саме це зараз відбувається за важкими хмарами, які не бажають пропускати ані снігу, ні дощу. Він поглянув на будинки, що височіли на схилах, — у вікнах уже починало світитися. Йому спало на думку, що колись тут теж був вулкан. Ця думка припала йому до душі: вулкан під цими будинками прокинеться, проковтне їх і знищить усі сліди того, що колись було затишним, гарно влаштованим і трішки журливим містом.