Ю Несбьо - Леопард

Кінзонзі мав дев’ятнадцять років. Воював з одинадцяти. Відколи вояки PDLA, People’s Democratic Liberation Army [135] НДВА — Народна демократична визвольна армія (англ.). , напали на його селище. Вони розтрощили братові голову прикладом «калашникова» й зґвалтували двох його сестер, примусивши батька на це дивитися. Потім командир сказав, що коли батько не злягатиметься тут-таки з молодшою сестрою просто на їхніх очах, вони вб’ють Кінзонзі та старшу сестру. Але командир не договорив, бо батько кинувся на їхнє мачете. Пролунав регіт.

Коли вони йшли геть, Кінзонзі вперше за кілька місяців наївся вдосталь. А ще командир дав йому кашкета і сказав, що віднині то його форма. За два місяці він уже мав власний «калашников», тоді ж таки вперше уколошкав жінку у селищі, яка відмовилася віддавати PDLA вовняні ковдри. Йому виповнилося дванадцять, коли він стояв у черзі солдат, які ґвалтували дівчину неподалік місця, де завербували його самого. Коли підійшла його черга, йому раптом спало на думку, що це, можливо, його сестра, адже вік збігався. Але, подивившись на неї, він збагнув, що вже позабував їхні обличчя. Матері, батька, братів та сестер. Вони стерлися, зникли з пам’яті.

І коли через два місяці він із двома товаришами відрубав командирові руки, залишивши його стікати кров’ю, то зробив це не через помсту чи ненависть, а через те, що CFF, Congo Freedom Front [136] ФВК — Фронт визволення Конго (англ.). , пообіцяв більше грошей. П’ять років він жив на здобич, яку діставали під час рейдів ФВК у джунглі Північної Ківу, але вони мали стерегтися інших партизанів, а селища, на які вони нападали, вже розграбовували до них, тож їм заледве вистачало себе прогодувати. Певний час ФВК проводив переговори з урядовими військами щодо роззброєння, натомість обіцяли амністію та роботу. Але коли повели мову про зарплатню, переговори провалилися.

Від голоду і відчаю вояки ФВК напали на одну з копалень компанії, яка видобувала колтан. Вони напали, хоча знали, що такі компанії мають кращих солдат, які краще озброєні, ніж вони. Кінзонзі не сподівався ані на тривале життя, ані на спокійне. Тому він і оком не кліпнув, коли, опритомнівши, побачив перед собою дуло гвинтівки, яке націлив на нього білий чоловік, котрий заговорив до нього незнайомою мовою. Кінзонзі лише кивнув, показуючи, що прагне, аби все якнайшвидше закінчилось. За два місяці рани позатягувались, і він мав нового роботодавця — видобувну компанію.

Білим чоловіком виявився містер Тоні. Містер Тоні добре платив, але безжально карав тих, хто не виказував йому цілковитої відданості. Так, він розмовляв з ними і був найліпшим командувачем з тих, з котрими Кінзонзі колись знався. Одначе Кінзонзі без найменших вагань застрелив би його, якби у цьому була вигода. Але вигоди йому не було.

— Поквапся! — мовив Кінзонзі до Удрі, заряджаючи пістолета. Він гадав, що смерть від металевої кульки, котра випустить шпичаки у роті білого поліцейського, щойно вони розчинять двері, настане не відразу, тому збирався пристрелити його просто на місці, тоді б вони враз рушили до Ньїрагонго, де на нього вже чекають містер Тоні та його дами.

Чоловік, що сидів перед крамницею поруч і курив цигарку, підвівся, щось люто пробубонів і зник у пітьмі.

Кінзонзі опустив очі на дверну ручку. Вперше він приходив у цей будинок, коли забирали ван Боорста. Тоді ж таки він побачив і легендарну Альму. На той час ван Боорст процвиндрив усі свої гроші на «Сінгапур Слінг», охоронців та Альму, яка була зовсім недешевою шльондрою. У відчаї він зробив найгіршу в житті помилку: почав шантажувати містера Тоні, погрожуючи, що розповість поліції все, що знає. Бельгієць радше був покірний, аніж здивований, коли вони прийшли до нього, й квапливо випив те, чим його почастували. Вони посікли його тіло на шматки, а потім згодували їх навдивовижу вгодованим свиням біля табору біженців. Альмою заволодів містер Тоні. Із її стегнами, золотим зубом, млосним сластолюбним поглядом, який міг би стати ще одним приводом увігнати містеру Тоні кулю в лоб, якби шкурка вичинки вартувала.

Кінзонзі натис на ручку. Смикнув двері. Вони прочинились лише наполовину, заважав тонкий сталевий дріт ізсередини. У мить, коли дріт натягнувся, пролунало голосне й виразне клацання, схоже на те, коли встромляєш багнет у металеві піхви. Двері зі скрипом почали причинятися.

Кінзонзі увійшов, потягнув за собою Удрі й зачинив двері. У ніс ударив гіркий сморід блювотиння.

— Засвіти ліхтар.