Ю Несбьо - Леопард

Єдиний, хто знає.

Харрі підвівся, відштовхнув крісло, схопив пальто й вискочив з кабінету.

Доїхавши до центру, він припаркувався біля Норвезького театру, зухвало порушуючи всі правила. Перетнув вулицю й зайшов у готель.

Капітан отримав своє прізвисько ще за часів, коли працював швейцаром у цьому ж таки готелі. Вочевидь, через червону розкішну форму й манеру роздавати керівні вказівки всім підряд і з будь-якого приводу. До всього він ще й вважав себе центром чогось значущого, що траплялося у центрі міста, себто людиною, яка тримає руку на пульсі міста і яка знає. Інформатором з великої літери, неоціненним гвинтиком у поліцейській машині, котра оберігала спокій Осло.

— Десь у глибині мозку я досі чую цей характерний голос, — мовив Капітан, неприховано смакуючи власні слова.

Харрі зауважив, як колега, що стояв поруч з Капітаном за стійкою адміністратора, закотив очі під лоба.

— Схоже, то був педик, — доказав Капітан.

— Ви маєте на увазі, що голос був високий? — спитав Харрі, згадавши розповіді друзів Аделе. Аделе ж казала, що головна вада її кавалера в тому, що розмовляє він достоту, як той голубий, з яким вона винаймає квартиру.

— Ні, радше такий. — Капітан розім’яв долоні, закліпав і видав пронизливу тираду, як криклива жіночка: «Яка ж я на тебе зла, Сьорене» [110] Сьорен — чоловіче ім’я, а ще — евфемізм до слова «чорт». .

Колега, у якого на грудях був бейджик «Сьорен», гигикнув.

Харрі подякував і знову мало не попросив Капітана зателефонувати, якщо будуть якісь новини. Вийшов на вулицю. Запаливши цигарку, глянув на вивіску з назвою готелю. Щось у цьому було… Тієї ж таки миті він помітив авто транспортної поліції, що стояло просто позаду його машини, й поліцейського у комбінезоні, який занотовував номер машини Харрі.

Харрі підійшов і показав йому своє посвідчення.

— Поліція. Я на службовому завданні.

— Це не зарадить. Якщо зупинятися заборонено, отже, заборонено, — мовив комбінезон, без упину записуючи. — Напишіть скаргу.

— Гаразд, — відповів Харрі. — Але ж ви знаєте, що ми теж уповноважені виписувати штраф за неправильне паркування, адже так?

Той глянув на нього й вишкірився:

— Помиляєшся, колего, якщо гадаєш, що я дам тобі виписати штраф самому собі.

— Та я, власне, маю на увазі твоє авто. — Харрі показав на нього.

— Воно моє та начальника служби…

— Якщо зупинятися заборонено, отже, заборонено.

Комбінезон понуро глянув на нього.

Харрі знизав плечима:

— Напишіть скаргу. Колего…

Комбінезон закрив нотатник, розвернувся на підборах і попростував до свого авто.

Коли Харрі повертав на Університетсгатен, задзеленчав телефон. Це був Гуннар Хаген. Голос у зазвичай незворушного шефа відділу убивств тремтів від збудження.

— Харрі, маєш негайно приїхати сюди!

— А що трапилось?

— Негайно! У Кишку!

Ще задовго перед тим, як наблизився до кінця бетонного коридору, Харрі почув голоси й клацання від спалахів фотоапаратів. Перед дверима у свій колишній офіс він застав Гуннара Хагена й Бйорна Гольма. Одна з криміналісток проводила по ручці й дверях щіточкою, шукаючи відбитки, поки двійник Гольма фотографувала відбиток чобота у кутку, майже біля самої стіни.

— Це задавнений відбиток, — мовив Харрі. — Він був тут ще перед тим, як ми переїхали до кабінету. Що коїться?

Криміналістка зиркнула на Гольма, котрий, кивнувши, дозволив продовжувати роботу.

— Один з працівників в’язниці знайшов оце на долівці перед дверима, — мовив Хаген і показав пакунок для збирання доказів, де лежав коричневий конверт. Крізь целофан Харрі прочитав на конверті своє ім’я. І написану друкованими літерами адресу, приліплену до конверта.

— На думку працівника в’язниці, конверт міг пролежати вже кілька днів, цим переходом не щодня ходять.

— Ми виміряємо вологість паперу, — мовив Бйорн Гольм. Покладемо тут такий самий конверт, подивимося, скільки часу знадобиться, щоб він так само просотався вологою. І визначимо.

— Овва! Та ми вже зовсім як експерти з «CSI» [111] «CSI: Місце злочину» (англ.) — американський телесеріал про криміналістів, що розслідують найзаплутаніші справи. , — прокоментував Харрі.

— Може, нам і не допоможе визначення точного часу, — мовив Хаген. — Адже там, де він увійшов й вийшов, найпевніше, камер спостереження немає. Все надзвичайно просто. Спочатку на вахту, де всі завжди зайняті, потім у ліфт, донизу, сюди, де немає жодних зачинених дверей, поки не дістанешся нагору, у в’язницю.