Ю Несбьо - Леопард

— Але він залишив би по собі сліди в Мережі, — мовив Ердал, хоча пролунало це як завчений приспів, позаяк, окрім «залишив би», йому нíчого було сказати.

— Певна річ, ми можемо взяти дозвіл на перегляд ста локальних серверів, шукаючи там невідь-що, — мовив Гольм. — Але скільки ж часу на це знадобиться? Й чи ми взагалі щось знайдемо?

— Я подбаю, — відповів Харрі. Він уже підвівся й попростував до дверей, набираючи номер. — Я знаю декого.

Він лишив двері непричиненими, тож, чекаючи на відповідь, чув, як хтось зі слідчих розповідав, що ніхто з опитаних не бачив, аби хтось заходив на фабрику «Кадок». Утім, воно й не дивно, бо вона вся заросла чагарниками й деревами, та й узимку там дуже темно.

Харрі дочекався відповіді.

— Секретар Катрини Браттт.

— Алло?

— Фрекен Братт пішла обідати…

— Даруй, Катрино, але з обідом доведеться зачекати. Слухай-но…

Катрина слухала. Харрі пояснював, що йому потрібно:

— У Залицяльника на стінах були приліплені світлини, які він, найімовірніше, роздрукував із сайтів новин. Ти зі своїм пошуковцем можеш зайти у локальні мережі й перевірити, хто заходив на сайти новин, де писали про убивства? Щоправда, гадаю, таких було чимало…

— Але навряд, щоб заходили так часто, як він, — мовила Катрина. — Мені потрібен лише перелік, відсортований за кількістю скачувань.

— Гм. Бачу, ти швидко вчишся…

— У мене прізвище таке. Раптова. Швидко прогресую у процесі навчання. Розумієш?

Харрі повернувся до зали засідань.

Вони збиралися прослухати повідомлення, яке Харрі отримав з телефону Лейке. Його відправляли на експертизу у вищу технічну школу у Трондхеймі, там мали непогані результати, аналізуючи звукозаписи, зроблені під час пограбувань у банках. Навіть кращі, ніж при аналізі відео з камери спостереження. Адже голос, як не намагайся, змінити майже неможливо. Але Бйорну Гольму повідомили, що неякісний секундний запис нерозбірливого звуку — чи то сміху, чи то схаркування — не годиться, ним не можна послуговуватись, складаючи голосовий профіль.

— Дідько! — вигукнув Бельман і стукнув кулаком по столу. — Якби ми отримали голосовий профіль, то почали б перевіряти, кого із підозрюваних можна викреслити зі списку. Хоч би якась зачіпка!

— Яких підозрюваних? — запитав Ердал.

— Сигнал з базової станції означає, що той, хто телефонував з мобільного Лейке, в ту мить був неподалік Устаусета, — мовив Гольм. — Сигнал враз зник. Мережа оператора ловить сигнал лише у цьому районі. Але саме те, що сигнал зник, доводить, що телефон був у Залицяльника.

— Чому?

— Навіть коли телефоном не користуються, базова станція оператора раз на дві години вихоплює сигнал з нього. Те, що сигналів не було, доводить, що телефон до й після дзвінка знаходився у пустельній гірській місцевості навколо Устаусета. Там, де він, мабуть, сповна сьорбнув і лавини, й тортур.

Ніхто навіть не посміхнувся. Харрі помітив, що нещодавній запал ущух. Він підвівся зі свого крісла.

— Є ще одна можливість знайти зачіпку, про яку каже Бельман, — тихо мовив він, уже розуміючи, що не потрібно привертати до себе увагу. — Повернімося до оселі Лейке та до злому. Припустімо, що убивця вдерся в його помешкання, аби зателефонувати Еліасу Скугу. Це трапилося всього за кілька днів до арешту Лейке. І припустімо, що зодягнені з голови до п’ят у біле криміналісти як слід там попрацювали, як мені видалося, коли я, прийшовши туди, досить несподівано… привітався там з Бйорном Гольмом. — Бйорн Гольм, схиливши голову, кинув на Харрі погляд, що ніби промовляв: стули пельку, знову зі своїми жартами. — Невже ми не маємо відбитків пальців із Хольменвейєн, які могли б належати… Залицяльнику?

Сонце знов осяяло кімнату. Присутні перезирнулись. Вони майже зніяковіли. Як усе просто! Як очевидно! І нікому таке на думку навіть не спало…

— Наше засідання, де виринуло чимало нової інформації, триває довгенько, — втрутився Бельман. — Усі ми вже ледве її перетравлюємо. Маєш що сказати, Гольме?

Бйорн Гольм ляснув себе по лобі:

— Певна річ, ми маємо всі відбитки пальців. Ми ретельно обдивилися будинок, адже гадали, що убивця — Лейке і його помешкання може бути місцем злочину. Сподівалися, що знайдемо там відбитки, які можуть збігтися з відбитками пальців хоч би кількох жертв.

— Чи у вас багато невстановлених відбитків? — спитав Бельман.

— Річ у тім, — мовив Бйорн, посміхаючись, — що до Лейке ходять дві полячки, які прибирають там раз на тиждень. Вони були за шість днів до нас і добряче попрацювали. Тож ми знайшли лише відбитки власне Лейке, Лене Галтунг, двох цих жінок і одного невідомого, які не збігаються з відбитками нікого з убитих. А потім, коли Лейке повідомив про алібі і його відпустили, ми перестали шукати збігів. Але я зараз уже й не згадаю, де саме ми знайшли відбитки невідомого.