Ю Несбьо - Леопард

У відповідь — тиша й широко розплющені очі.

— Гадаєш, Залицяльник телефонував Еліасу Скугу з помешкання Лейке? — спитала Пеліканиха. — А як же…

— Коли Лейке приходив до мене в Управління поліції, він розповідав, що нещодавно хтось вдерся у його будинок через льох. За часом збігається із дзвінком Скугу. Залицяльник прихопив з собою велосипед, щоб видати все це за крадіжку зі зломом: у поліції б зареєстрували саме так, та й по всьому. Лейке знав, що ми нічого не станемо затівати через таку дрібницю, тому навіть заяву подавати не став. Таким чином, Залицяльник сфальшував неспростовний доказ проти Лейке.

— Ну й гад! — бовкнула Пеліканиха.

— Я приймаю пояснення того, як він це вчинив, — мовила Беата Льонн. — Але чому? Навіщо йому підставляти Тоні Лейке?

— Він збагнув, що ми так чи інакше знайдемо зв’язок між убивствами й Ховасхюттою, — вів далі Харрі. — І це звузить коло підозрюваних, тому ми зосередимося на тих, хто ночував у хатинці тієї ночі. З двох причин він видер сторінку з книги відвідувачів у Ховасхютті. По-перше, щоб імена тих, хто там був, опинилися у нього, а не у наших руках, і він спокійно знайшов би їх і повбивав, а ми не стали йому на заваді. По-друге, і це набагато вагоміше, — таким чином він приховав від нас своє ім’я.

— У цьому є сенс, — погодився Ердал. — І щоб бути зовсім упевненим, що ми не дістанемось до нього, підсунув нам головного підозрюваного — Тоні Лейке.

— Саме тому він лише наприкінці підстеріг і вбив Тоні Лейке, — мовив слідчий з пишними, як у Нансена, вусами, котрого Харрі знав лише за прізвищем.

Встряв його сусід, хлопець із чистою ніжною шкірою та ясними очима, Харрі не запам’ятав ані імені, ані прізвища його.

— Але, на лихо убивці, на час двох злочинів Лейке мав алібі. На жертовну офіру він уже не годився, тому довелося прибрати ворога номер один.

У залі потепліло, бліде сором’язливе зимове сонечко ніби аж осяйнуло приміщення. Вони йшли правильним шляхом. Нарешті вузол почав помалу послаблюватися. Харрі зауважив, що навіть Бельман нетерпляче нахилився уперед у своєму кріслі.

— Все це прекрасно, чудово навіть, — мовила Беата Льонн, і, поки Харрі чекав на її «але», він уже самотужки втямив, про що йдеться й чому вона взяла на себе роль адвоката диявола. Адже вона знала, що він має всі відповіді на її питання. — Але навіщо Залицяльнику все ускладнювати, яка у цьому потреба?

— Бо люди — складні, — відповів Харрі. І відчув у цих словах відлуння вже десь почутого, тільки не пригадував, від кого. — Ми полюбляємо робити складні речі, які перетинаються, взаємодіють між собою, нам подобається вершити долі й відчувати себе володарями власного всесвіту. Знаєте, що нагадала мені кімната, яка згоріла на фабриці «Кадок»? Центр управління. Штаб-квартиру. До речі, те, що він прагнув убити Лейке, — недоведений факт. Може, Залицяльник саме й прагнув, щоб його впіймали й засудили.

У кімнаті запала така тиша, що навіть чутно було, як за вікном щебече якась пташка.

— Чому? — ошелешено спитала Пеліканиха. — Він же все-таки його вбив? І катував?

— Тому, що біль та смерть для людини — не найстрашніше, — мовив Харрі. І знову відчув відлуння… — Найжахливіше — приниження. Саме цього він прагнув для Лейке. Приниження, коли у тебе забирають усе, що маєш. Падіння, сором.

Він помітив, як Беата Льонн легко й згідливо посміхнулася.

— Але, — вів він далі, — як щойно пролунало, на лихо нашого убивці, у Тоні Лейке було алібі. Тому він відбувся легшим покаранням. А саме — повільною й, безсумнівно, жахливою смертю.

У тиші, що запала в кімнаті, Харрі дещо відчув. Запах горілого сала. Ніби всі присутні одночасно ви´дихали все повітря.

— Отже, що тепер робитимемо? — спитала Пеліканиха.

Харрі глянув у вікно. Пташка, що щебетала на гілці, виявилась зябликом. Перелітна пташка, яка зарано повернулася з вирію. Вона дарувала людям надію на весну, але їй судилося замерзнути першої ж морозяної ночі.

«Дзуськи, — подумав Харрі. — Дзуськи».

Ранкова нарада Крипосу затяглася. Бйорн Гольм розповів про результати проведеного фахівцями огляду на фабриці «Кадок». Ані слідів сперми, ані будь-яких інших фізичних слідів злочинця вони не знайшли. Кімната, якою він користувався, вигоріла вщент, а комп’ютер обернувся на купу металу, природно, ніяких даних не можна було відновити.

Найімовірніше, він підключався до Інтернету, використовуючи точки доступу вай-фай, які є поблизу. У Нюдалені їй безліч.