Ю Несбьо - Леопард

— Правильно, тепер я не лижник, я радше… модник.

Гольм кахикнув і, чомусь понизивши голос, мовив:

— Можна глянути?

— О, звісно, можна, — прошепелявив Брюн, втішаючись ніяковістю Гольма. — Ходімо глянемо на мій гардероб.

— Пів на п’яту, — мовила Кая й знову передала Харрі каструлю з лапскаусом [105] Лапскаус — страва з солонини, картоплі, оселедця матьє, цибулі та маринованого буряку. . Їхні руки не торкалися. Погляди не зустрічалися. І вони не розмовляли одне з одним. Ніч, яку вони провели разом в Уппсалі, здавалася вже такою далекою, як сон, що наснився два дні тому.

— За сценарієм я маю стояти з південного боку і палити.

Харрі, кивнувши, передав каструлю Колкці, той вишкріб усе, що лишалось, до дна й став закидати в себе.

— Гаразд, — мовив Харрі. — Колкко, постежиш за західним вікном? Сонце вже низько, тож обачніше користуйся біноклем, щоб не було відблиску.

— Ось тільки спочатку попоїм, — відповів той шведською, повільно й чітко, спрямовуючи повнісіньку ложку до рота.

Харрі підвів брову. Поглядом попросив Каю вийти.

Щойно вона вийшла за двері, Харрі, сівши біля вікна, взявся розглядати рівнину й гірські гребені.

— Отже, Бельман узяв тебе на роботу, коли тобою знехтувала решта. — Він промовив це тихо, але у тиші вітальні було чутно навіть шепіт.

Спливло кілька секунд. Відповіді не пролунало. Мабуть, Колкка усвідомлював, що Харрі заговорив з ним про особисте.

— Я чув дещо після того, як тебе вигнали з Європолу. Кажуть, ти під час допиту відлупцював ґвалтівника, який уже мав судимість. Це так?

— Не твоє діло, — відповів Колкка, спрямовуючи чергову ложку до рота. — Але цілком ймовірно, якщо він не поставився до мене достатньо шанобливо.

— М-м-м… Найцікавіше, що чутку пустив, власне, Європол. Так їм було легше. Як і тобі, гадаю. І, звісно, так було легше батькам й адвокатові дівчини, яку ти допитував.

Харрі відчув, що за спиною перестали жувати.

— Тож усі тихо-мирно отримали компенсацію, і ні ти, ні Європол не фігурували в процесі. Дівчині тепер не треба було виступати у суді й переповідати, як ти випитував у неї, чи зґвалтували її подругу, й як аж так розпалився від подробиць, що заходився її мацати. А їй, якщо вірити службовим записам Європолу, було всього п’ятнадцять.

Харрі почув, як важко дихає Колкка.

— Припустімо, Бельман теж читав ці записи, — вів далі Харрі. — Дістався до них манівцями завдяки своїм зв’язкам. Як і я. Він трохи перечекав, а потім зв’язався з тобою. Дочекався, поки ти вкрай зневірився, відчув, що задихаєшся і геть скис. І тоді він тебе підібрав. Повернув тобі роботу й частково самоповагу, яку ти розгубив. І знав, що за це ти будеш йому вірний, як пес. Він купує, коли ціни на ринку падають, Колкко. Так він добирає своє військо.

Харрі обернувся до Юссі Колкки. Фін сполотнів.

— Тебе купили, але тобі недоплатили, Юссі. Таких рабів ніхто не поважає, ні пан Бельман, ані я. Трясця, та ти й сам себе не поважаєш, хлопче.

Ложка з рук Колкки впала на тарілку, пронизливо дзенькнувши. Він підвівся, схопив куртку і добув пістолет. Підійшов до Харрі й навів на нього зброю. Харрі не ворухнувся, лише спокійно підвів на нього очі.

— І як ти змусиш поважати себе, Юссі? Пристрелиш мене?

Зіниці у фіна звузились від люті.

— Чи, хай тобі біс, врешті підеш працювати? — Харрі знову глянув у вікно.

Почув, як важко дихає Колкка. Почекав. Зачув, як той розвернувся і відійшов якнайдалі від Харрі. І, врешті, сів біля вікна, що дивилося на захід.

У рації почувся шум. Харрі схопив мікрофон.

— Слухаю.

— Скоро стемніє. — Голос Бельмана. — Він не з’явиться.

— Продовжуйте спостерігати.

— Навіщо? Хмари низькі, якщо не вийде місяць, ми взагалі нічого не побачимо…

— Якщо ми не побачимо його, то й він не завважить нас, — мовив Харрі. — Стежте, чи не блимне світло від налобного ліхтарика.

Чоловік вимкнув ліхтарика на лобі. Йому не знадобиться світло, адже він чудово знає, куди веде лижня. До туристичної хатинки. Він призвичаївся до темряви, зіниці розширились і стали більш чутливі до світла. А онде й вона, темна стіна з колод із чорними вікнами. Там, усередині, наче немає нікого. Свіжий сніг скрипів під ногами, коли він на лижах, відштовхуючись палицями й ковзаючи лижнею, долав останні метри. Він зупинився, кілька секунд вслухаючись у тишу, потім нечутно відстебнув кріплення. Добув великий важкий саамський ніж із гострим лезом, у формі човна із жовтим, відполірованим часом дерев’яним руків’ям. Таким ножем зручно різати гілля для вогнища чи горло оленю. А можна й людині горлянку перерізати.