Ірен Роздобудько - Подвійна гра в чотири руки

Як загадав про свій зуб, так одразу ж і скривився.

Сміятися припинив.

Не знав, що зачепив Мусю за живе.

А вона в атаку пішла, мов дика пантера:

— Ось ви всі такі — солдафони! Ані наукового підходу до справи! Ані логіки! Ані аналізу! Одразу — під арешт і давай тиснути. Як у часи інквізиції! Дактилоскопію досі не визнаєте. Антропоніміку також! Книжок розумних не читаєте — працюєте, мов опричники. Один перед одним хизуєтесь та чини набуваєте. Ох… — рукою махнула. — Та про що з вами розмовляти…

Принишк нишпорка.

— Я чини не здобував, я їх навпаки — втратив, — засопів ображено і смиренно питає: — А дозвольте запитати, що-що, ви кажете, ми не визнаємо? Що за слово таке?

— Дактилоскопію! — поважно відповідає Муся.

— О! Ви й про це відаєте?! — іронізує. — А що воно таке, можете пояснити?

Муся навіть зраділа, що може про улюблене вголос сказати, і з захватом пояснювати взялася:

— Це метод ідентифікації людини за відбитками пальців. Його, між іншим, англійський антрополог Френсіс Гальтон започаткував ще в тисяча вісімсот дев’яносто п’ятому році! А наша поліція ще ніби в кам’яному віці перебуває. Ось і доводиться за все самій братися…

Сказала і насупилась: навіщо перед цим нікчемою бісер метати!

А той дійсно здувся, мов індик, котрого общипали.

Дивиться зацікавлено, ніби вперше Мусю побачив, руку з саквояжем опустив.

— А ви все це звідки знаєте? — питає.

Гордо знизала Муся плечиками, саквояж свій відібрала, під ліжко засунула, дух перевела.

— З книжок, — відповідає.

І думає: зараз я цього околоточного геть у калюжу посаджу!

— Скажімо, — поважно продовжує, мов на лекції, — з монографії повітового поліцейського чиновника пана Снєгірьова «Про розшук», а ще з праць генерала Лебедєва «Мистецтво розкриття злочинів» — ще в рукописі прочитала, коли він татові його давав. За ніч!

Уже не кажучи, що і сера Гершеля читала, і мсьє Бартильйона, і Гросса… І, до речі, земляка вашого, пана Рудого, теж опанувала.

— Гм… — розгубився напарничок, — Георгія Михайловича я добре знаю.

— Так отож! — зраділа Муся, побачивши, що перемагає горе-напарника.

Витягла з-під подушки брошурку доктора Шерла і нею переможно в повітрі помахала:

— А найбільший мій учитель — ось! Тут усе так легко і ясно прописано, не гірше ніж у містера Конан Дойла! Тут і аналіз. І методи. І весь науковий підхід. А ви… — і перекривила: — «Романчики любовні»! Зовсім як мій татусь кажете.

— Ну, про ці брошурки нічого не можу сказати, — з повагою відповів Олексій, — а по всіх інших пара-

метрах бачу, що ви дівчина серйозна. Прошу вибачення, якщо образив. Мир?

Виструнчився, комір застібнув, простягнув Мусі руку.

Муся, для годиться, якусь мить подумала і потисла простягнуту руку.

— Мир, — згодилась. — Тільки ви, вельмишановний пане Крапко, більше ніякого неподобства не чиніть, як учора в коридорі…

— Так це ж я не з власної волі, — зашарівся той. — Це ж для людей було, для конспірації…

— … І рибонькою мене більше не називайте!

— Слухаюсь! — посміхнувся і серйозно додав: — Ну що — звіримо наші карти?

…Щойно всілися разом за скляний столик біля вікна, щоби нараду провести, тобто — «карти звірити», як у двері офіціант постукав.

Олексій відчинив — той зі срібною тацею стоїть.

— Шампанське, — кланяється, — для пані, горілочку — для пана. Як домовлялися.

— Ну, ставте, — зрадів Олексій.

Офіціант невидимий пил зі столика змахнув, бокал і чарочку поставив, блюдечко з лимоном і тістечком посередині примостив, вклонився і пішов геть.

Муся докірливо на чарку глянула і зітхнула:

— Пияк — знахідка для шпигунів…

— Я теж так вважаю, — радо кивнув Олексій і подав їй бокал. — Але за нове знайомство не гріх!

Це правда, подумала Муся, беручи до рук бокал.

Цокнулись, випили.

І голови над столиком зсунули, мов змовники…

— Отже, який пасьянс у нас виходить? — хвилиною пізніше говорив Олексій Крапка, — Я потрапив сюди, маючи дві підозри: посол Айзен займається, тобто займався, промисловим шпигунством. Кілька років тому я це майже довів. І докази мої були беззаперечні. Але дещо сталося… Дещо таке, що змусило мене відступитися. Айзен викрутився. А мене з розшукового департаменту в околоточні розжалували і від усіх справ відсторонили.

— Через що таке сталося? — запитала Муся.

— Це довга історія, — спохмурнів Олексій. — Довга і надто особиста…

Помовчав, і Муся помовчала, спостерігаючи, як по обличчі Олексія тінь пробігла — ледь помітна, але Муся спостережлива.