Ю Несбьо - Таргани

— Краще розкажи про дядька із цукерками. Що відбувається в його мозку?

— Та те саме, що у твоєму й моєму, Харрі, тільки з деякими винятками.

— А якими?

— По-перше, не варто робити узагальнень, адже ми говоримо про людей. По-друге, це не моя компетенція, Харрі.

— Але ти знаєш про це більше, ніж я.

— Ну гаразд. У педофілів зазвичай низька самооцінка й так звана хистка сексуальність. Коротше, вони не впевнені в тому, що зможуть задовольнити сексуальні потреби дорослої людини, побоюються, що не впораються. І лише поруч із дитиною вони відчувають, що контролюють ситуацію і можуть угамувати свій потяг.

— Як саме?

— Так само різноманітно, як й інші люди. Від необразливих дотиків до зґвалтування й убивства. Це залежить від них самих.

— І в такому випадку все списують на важке дитинство й умови життя?

— У багатьох випадках ґвалтівники самі були жертвами сексуального домагання в дитинстві. Та ж картина, як і з дітьми, яких били вдома: вони стають такими ж і б’ють своїх дружин і дітей. Відтворюється поведінка, побачена в дитинстві.

— Чому?

— Може здатися дивним, але це, швидше за все, пов’язане з тією рольовою моделлю дорослого, до якої дитина звикла і яка дає відчуття надійності.

— Як їх визначити?

— Що ти маєш на увазі?

— За якими особливими ознаками я можу виділити педофіла?

Еуне щось пробурмотів.

— Мені шкода, Харрі, але гадаю, ці люди нічим особливим не відрізняються. Як правило, це чоловіки, вони часто живуть самі, й у них проблеми із соціальною адаптацією. Але навіть якщо вони носять у собі сексуальне відхилення, вони цілком здатні прекрасно проявляти себе в інших сферах життя. І вони можуть зустрітися тобі всюди.

— Усюди? І як на твою думку, скільки їх у Норвегії?

— Дуже важке запитання. Занадто вже нечіткі межі норми. В Іспанії, наприклад, дванадцятирічні вже вважаються сексуально зрілими, і в такому випадку як нам назвати того, хто збуджується, лише побачивши дівчину пубертатного віку? Або той, кого вік не хвилює, аби тільки сексуальний партнер мав такі якості дитини, як безволосе тіло й ніжна шкіра?

— Розумію. Вони мають різні обличчя, їх багато, вони всюди.

— Сором змушує їх добре маскуватися. Більшість із них усе життя вміло приховує своє збочення від інших, і єдине, що я можу сказати, це те, що поліція виявляє лише мізерно малу частину таких людей.

— Кожного десятого.

— Що ти сказав?

— Так, нічого. Спасибі тобі, Оддгейре. Я, до речі, зав’язав.

— Скільки вже днів пройшло?

— Вісімдесят годин.

— Важко?

— Як сказати… Принаймні, монстри поховалися й тихо сидять під ліжком. Я думав, буде гірше.

— Ти тільки почав, пам’ятай, ще настануть погані дні.

— Не сумніваюся.

Сутеніло, й таксист подав Харрі барвисту брошурку, коли він попросив відвезти його в Патпонг.

— Масаж, селі Чудовий масаж. Я відвезу.

У тьмяному світлі він дивився на фотографії тайських дівчат, що усміхаються йому так само безневинно, як у рекламі «Тай-Ейр».

— Ні, спасибі, я їду просто повечеряти.

І Харрі повернув водієві брошуру, хоча забита спина й відгукнулася на спокусу. Коли ж він із цікавості запитав, що це за масаж, водій відповів інтернаціональним жестом: просунув вказівний палець однієї руки в кільце з пальців іншої.

Це Ліз порекомендувала йому «Ле Бушерон» у Патпонгу, і страви в ресторані дійсно виглядали апетитно, тільки їсти Харрі не хотілося. Він винувато посміхнувся офіціантці, що принесла тарілки, і залишив добрі чайові, щоб дати зрозуміти, що йому все сподобалося. А потім вийшов на вулицю, у божевільне життя Патпонгу. Перша Сой була закрита для транспорту, зате тут текла нескінченна юрба людей, немов бурхлива річка, огинаючи торговельні ряди й бари. Із прочинених дверей ревіла музика, пітні чоловіки й жінки штовхалися на тротуарах, у повітрі пахло людським тілом, клоакою та їжею. У той момент, коли він проходив повз одні розкриті двері, там розсунули завісу, і він, зазирнувши всередину, побачив дівчат, що танцювали на сцені в неодмінних трусиках-бікіні й взутті на високих підборах.

— Вхід безкоштовний, дев’яносто батів за напої! — крикнув хтось йому прямо у вухо. Він рушив далі, але йому здавалося, ніби він стоїть на місці, прямо посередині цієї вуличної юрби, що коливається.

Він відчув пульсацію в животі, але не міг зрозуміти, чи це від музики, чи від биття серця, чи від гуркоту будівельної техніки, що цілодобово вбивала палі для нової швидкісної банг-кокської естакади через Сілом-роуд.