Ю Несбьо - Таргани

Харрі озирнувся. Божевільний професор у скляній кімнаті.

— А якщо вас зупинять за перевищення швидкості?

— Допоки я заробляю гроші й не висовуюся, усі задоволені. До того ж у мене найвищі доходи в компанії. Бачите цей офіс? Раніше тут сидів директор «Барклай Таїланд». І ви, напевно, запитаєте, чому ж тепер тут сиджу я, якийсь там брокер? А сиджу я тут тому, що в брокерській компанії має значення тільки одне — скільки грошей ти заробляєш. Усе інше — декорація. Навіть керівники: адже вони залежать від нас, своїми операціями на ринку ми зберігаємо їм роботу й зарплату. Мій начальник переїхав зараз у затишний кабінет поверхом нижче, оскільки я пригрозив йому, що піду працювати до конкурента й усіх клієнтів із собою прихоплю, якщо він не підпише зі мною більш вигідний договір. І не надасть мені цей офіс.

Він розстебнув жилет і зняв його, повісивши на один зі скляних стільців.

— Годі про мене. Чим можу вам допомогти, Харрі?

— Я все думаю, про що це ви з послом розмовляли по телефону в день убивства.

— Він подзвонив мені, щоб підтвердити нашу зустріч. І я підтвердив.

— А що потім?

— Він приїхав сюди о четвертій годині дня, як ми й домовилися. Може, хвилин на п’ять затримався. Шена із приймальні може сказати точніше, він спершу записався в неї.

— Про що ж ви розмовляли?

— Про гроші. Він хотів розмістити певну суму. — Жоден м’яз не ворухнувся на його обличчі: було неясно, бреше він чи ні. — Ми просиділи тут до п’ятої. Потім я провів його в паркінг, де він залишив свою машину.

— Вона стояла на гостьовому місці, там же, де тепер стоїть наша?

— Якщо ви про гостьове місце, то так. Саме там.

— Тоді ви бачили його востаннє?

— Саме так.

— Спасибі.

— Нема за що. І варто було їхати в таку далечінь за подібною дрібницею.

— Як я вже казав, це лише звичайне в таких випадках дізнання.

— Ну, ясна річ. Адже він помер від інфаркту, чи не так? — І Єнс Брекке посміхнувся.

— Схоже, що так, — відповів йому Харрі.

— Я друг родини, — продовжував Брекке. — Усі мовчать, але я вмію розуміти знаки. Вони говорять самі за себе.

Коли Харрі піднявся зі стільця, двері ліфта розчинилися, і звідти з’явилася секретарка, тримаючи в руках тацю зі склянками й двома пляшками.

— Трохи води перед виходом, Харрі? Мені надсилають її літаком раз на місяць. — Він наповнив склянки норвезькою мінеральною водою «Фарріс» із Ларвіка. — До речі, Харрі, час телефонної розмови, який ви називали вчора, помилковий.

Він відкрив двері шафи в стіні, й Харрі побачив щось схоже на панель банкомата. Брекке набрав якісь цифри.

— Час був тринадцять тринадцять, а не тринадцять п’ятнадцять. Можливо, це не має значення, але я подумав, що вам варто знати точний час дзвінка.

— Час повідомила нам телефонна компанія. Чому ви вирішили, що саме ви знаєте точний час?

— Тому що точний час — у мене, — і білосніжні зуби знову блиснули в усмішці. — Цей апарат фіксує всі мої телефонні переговори. Він коштує півмільйона крон, і годинник у ньому супутниковий. Повірте мені, точніше не буває.

Харрі підняв брови.

— Невже комусь іще могло спасти на думку викласти півмільйона за магнітофон?

— Таких набагато більше, ніж ви думаєте. Наприклад, більшість брокерів. Коли обговорюєш по телефону, продавати чи купувати на ринку валюту, то якась сума в півмільйона — це дріб’язок, який можна випустити з уваги. А магнітофон автоматично фіксує тайм-код на цій спеціальній стрічці. — І він указав на плівку, що нагадувала звичайну відеокасету. — Тайм-кодом неможливо маніпулювати, не можна змінити запис, не порушивши його. Єдине, що можна зробити, так це сховати запис, але тоді інші виявлять, що запис розмови за певний період часу відсутній. Така ретельність необхідна для того, щоб плівки із записами могли, коли б трапилося щось, бути доказом у суді.

— Ви хочете сказати, що у вас є й запис бесіди з Мольнесом?

— Звісно.

— Не могли б ми…

— Хвилинку.

Дивно було чути живий голос людини, яку ти щойно бачив мертвою, з ножем, що стирчав у спині.

— Отже, о четвертій, — вимовив посол.

Голос звучав безбарвно, якось похмуро. Потім посол поклав слухавку.

— Як спина, не болить? — стурбовано запитала Ліз, коли Харрі, накульгуючи, з’явився в Управління на ранкову нараду.

— Уже краще, — збрехав він і сів поперек стільця. Нхо простягнув йому сигарету, але Рангсан закашляв за своєю газетою, і Харрі не став закурювати.

— У мене є новини, які покращать тобі настрій, — повідомила Ліз.