Ю Несбьо - Таргани

Рангсан наздогнав Харрі й Нхо по дорозі до ліфта.

— Будьте обережні, там сидять конкретні хлопці. Я чув, вони застосовують до боржників гребний гвинт.

— Гребний гвинт?

— Беруть їх із собою на катер, прив’язують до палі в ріці й, піднявшись трохи вище за течією, витягають підвісний мотор із води й пускають у режимі реверсу, потихеньку сплавляючись униз. Уявляєш собі?

Харрі уявив це собі досить чітко.

— Років зо два тому ми знайшли хлопця, що вмер від зупинки серця. Обличчя в нього було порізане в жмути, у буквальному значенні. Сенс, мабуть, був такий, щоб він ходив у такому вигляді по місту для остраху і як повчання іншим боржникам. Але в нього серце не витримало, тільки-но він почув звук мотора й побачив гвинт у себе під носом.

— Так, неприємно, — погодився Нхо. — Краще заплатити.

«Amazing Thailand» [18] Вражаючий Таїланд (англ.). , — було написано величезними буквами над малюнком яскравого кольору, що зображує таїландський танець. Постер висів на стіні крихітного туристичного агентства на Сампенг-лейн у Чайнатауні. Крім Харрі й Нхо, а також чоловіка й жінки, кожен з яких був за своєю конторкою, у приміщенні, опорядженому по-спартанськи, не було нікого. На носі в чоловіка були окуляри з такими товстенними лінзами, що здавалося, він дивиться на світ ізсередини акваріума.

Нхо показав йому поліцейське посвідчення.

— Що він каже?

— Що поліція тут завжди бажаний гість і що в них знайдуться для нас тури з великою знижкою.

— Попроси в них безкоштовний тур на другий поверх.

Нхо вимовив кілька слів, і мешканець акваріума негайно схопився за слухавку.

— Пан Соренсен тільки доп’є свій чай, — сказав він англійською.

Харрі відкрив було рот, однак Нхо кинув на нього застережливий погляд. Обидва чекаючи сіли на стільці. За кілька хвилин Харрі показав на вимкнений вентилятор на стелі. Мешканець акваріума з жалем усміхнувся:

— Зламаний!

Харрі відчув, як стікає потом. Ще за кілька хвилин задзвонив телефон, і клерк запросив їх за собою. Біля сходів він сказав, що вони мають роззутися. Тут Харрі подумав про свої драні, пітні тенісні шкарпетки й про те, що було б краще для всіх, якби він залишився в черевиках. Однак Нхо похитав головою. Харрі вилаявся, скинув черевики й затупотів нагору по сходах.

Мешканець акваріума постукав у якісь двері, йому відкрили, і Харрі здивовано відступив на два кроки назад. Дверний проріз повністю закрила гора плоті й мускулів. На місці очей у гори були дві щілинки, рот прикрашали чорні висячі вуса, череп був виголений, не вважаючи рідкої кіски, що звисала вбік. Голова його, схожа на пофарбовану не в той колір кулю для боулінга, сиділа прямо на тілі, без шиї, без плечей, — один суцільний зашийок здіймався від вух і до рук, таких товстезних, що вони здавалися пригвинченими до тіла. Харрі жодного разу в житті не бачив таких великих людей.

Залишивши двері відкритими, чоловік-гора неквапно повернувся до кімнати.

— Його звуть Ву, — шепнув Нхо. — Горила на фрилансі. З дуже поганою репутацією.

— Господи, а на вигляд — погана карикатура на якого-небудь голлівудського лиходія.

— Він китаєць із Маньчжурії. А вони славляться…

Ставні на вікнах були закриті, і в сутінках кімнати Харрі роздивився обриси людини, що сиділа за громіздким письмовим столом. Зі стелі доносилося дзижчання вентилятора, а зі стіни скалилася справжня тигряча голова. Через те, що балконні двері були розкриті, шум стояв такий, немов машини мчалися прямо через кімнату. Там, біля балкона, сидів третій. Ву втис своє могутнє тіло в єдиний вільний стілець, а Харрі й Нхо так і залишилися стояти посередині кімнати.

— Чим можу бути вам корисний, добродії? — донісся голос через письмовий стіл, низький, з майже оксфордською вимовою. Чоловік за столом підняв руку, і на пальці його блиснув перстень. Нхо кинув оком на Харрі:

— Ми з поліції, пане Соренсен…

— Я знаю.

— Ви позичили гроші послові Атле Мольнесу. Він мертвий, і ви намагалися дзвонити його дружині, щоб одержати суму, яку він вам заборгував.

— У нас немає ніяких претензій до пана посла. А крім того, ми не займаємося подібними справами, пане…

— Холе. Ви брешете, пане Соренсен.

— Що ви сказали, пане Холе? — Соренсен нахилився вперед. Риси його обличчя були типово тайські, але шкіра й волосся — біліші від снігу, а очі прозоро-блакитні.

Нхо смикнув Харрі за рукав, але той звільнив руку, витримуючи погляд Соренсена. Він знав, що перетнув межу, озвучивши погрозу, і що за правилами гри пан Соренсен тепер ні в чому не зможе зізнатися, не завдавши собі ганьби. Однак Харрі стояв у самих шкарпетках, пітний, як свиня, і йому було байдуже до ганьби, такту й дипломатії.