Борис Крамер - Справа «Про страчений одяг»

– Когось підозрюєте?.. – насторожився Артем.

– Є… Кілька кандидатур. Крутив їх так і сяк – лиха година знає… Евентуально не повинні б… Не їхній стиль. Але хтозна, в кого яка клепка протікає…

– Наприклад?.. – зажадав конкретики Нагорняк.

– Скажімо, Руслан Бирка зі своїм базаром… У печінках сидить!..

– Платити не хоче?..

– Ой, хлоп’яго, не мороч мені голову… Ніхто нічого не платить!.. Принаймні дізнаюся – роздеру. Історія давня, з кагатним полем. Може, пам’ятаєш?..

– Бирка захотів там будувати, – згадав одну з історій, що потрясла Грушку, молодий слідчий.

– А мій зять – на своєму: що за цукроварня без кагатного поля?.. Прибіг… Тату, поможіть!.. – розкривав потаємні пружини місцевого бізнесу начальник міліції.

– А ви?..

– Що я?.. – перепитав, як само собою зрозуміле, полковник Ковтун. – Приволокли мені цього торгаша… Загарбливого. Дохідливо пояснив, хто музику замовляє, а хто танцює… То на тому всі порухи… Русланові померли.

– Тепер він що?.. Виходить, згадав?.. – недовірливо сприйняв полковникову непевну версію Артем. – Вирішив познущатись?.. Над вашим кітелем?.. А я прийду до нього й зразу в лоб ударю: це ти чистий мундир полковника Ковтуна ножицями пошматував?.. Уявляєте?.. Його розкриту від подиву пащеку… Оцініть картину!..

– Не перебільшуй!.. – скривився, немовби заболів його золотий зуб, начальник міліції. – Є багато інших методів дізнатися, чия це робота…

– Найкращий метод – забрати заяву й забутись, – буркнув невдоволений слідчий, якого нахраписто відривали на справу, що виїденого яйця не вартувала. – Мало кому в голову бамкнуло… Пожартували… Так і сну позбудетесь!..

– Точно!.. Уже!.. – порадував його занепокоєний начальник міліції. – Як наврочило!.. Сиджу на роботі… Очі заплющу, а перед ними – потятий кітель… Віджену… Починаю… баранів своїх муштрувати… знову він… біля хвіртки лежить…

– Це ви очі заплющуєте, коли вірменський потягуєте?.. Із сейфа?.. – зі знанням справи вколов нахаба з прокуратури, бо й сам не раз пригощався з того джерела.

– Мимо!.. Мимо!.. – радісно помахав на нього пальцем старий служака. – Зранку ні краплини!.. Треба себе в тонусі тримати!.. Бо не знаєш, звідки підступу чекати!.. Яка зараза тебе перечепить… Як на фронті!.. Без флангів!..

– Ой, у Грушці фронт!.. От бачите!.. Може, цього хотіли досягти, щоб ви втратили спокій. Психічна, так би мовити, атака, – порадував його першим висновком прокурорський психолог. – А ви й піддалися!.. Є ще кандидатури на вашу нагороду?.. Перебирайте швидше!..

– Дак… За тридцять п’ять років бездоганної служби… всяка пошесть може причепитись, – високочолий погляд полковника з ажуровою вислугою ковзнув по слідчому. – От, наприклад…

– Ну, наприклад?..

– Чекай, не підганяй!.. – замислено перебирав можливих неприятелів Микола Іванович. – Візьмемо нашу аптеку… Комунальну, не приватну!.. Там таке діло… Оборот наркотичних речовин. Тобто лікувальних засобів… З червоним рецептом. Якраз смак!.. Лікарня виписує, а він видає… І зберігає, відповідно. У сейфі… Тобі розповідати, як тепер за цими препаратами полюють?.. І то не хворі, а… Наркомани!.. Люди поскаржились – бардак. І справді, перевірили – на сто тисяч розходження. Між виписаним і виданим… Впаяли завідувачу… Стьопі Півтаблетки… тобто Степанові Паращуку, два роки умовно. І штраф… Так він ходить за мною й дулі показує!..

– Його звільнили з роботи?..

– Саботажники!.. Ні!.. – обурився, аж золотим зубом клацнув страж закону з бездоганною репутацією. – Почалася тяганина… Виявляється, лікарня була винна гроші. І Стьопа видавав таблетки авансом… Чорт ногу зламає!..

– Аптекар вам порізав френч?.. Помстився так?.. Безглуздо?..

– Не знаю… А що ти з мене хочеш?.. – скинувся, ніби мерин, якого втяв ґедзь, чоловік. – Ти питаєш – я відповідаю!.. Шукаю претендентів…

– Слабенькі якісь вони у вас. Претенденти. Не аргументовані, – розкритикував його пошуки причепливий провокатор з прокуратури. – Мені треба таких, щоб зразу стало ясно – в десятку!..

– З такими я й сам розберусь!.. – повторив Микола Іванович. – Ти мені знайди того, якого я не бачу!.. Який міг запросто порізати кітель і позбавити мене сну!..

– Психопати на те й розраховують!.. Вивести з рівноваги… Викинути зі звичної колії… Вибити опору з-під ніг… Змусити хвилюватися…

– Я цьому психу роги обламаю! – хряснув зопалу золотим зубом по чубуку полковник Ковтун. – Маруді, що не поважає форму!.. Суб’єкту… нечесаному!..