Андрій Новік - Аномалія

– Остапе, отямся! – Віталій не витримав та штовхнув ліктем йому в ребра.

Гострий біль на мить отямив Остапа Макарчука, і він поглянув на свої паски безпеки. Крізь сон хлопець кілька разів човгався й випадково накрив їх картатою червоною сорочкою. Задерши її, він показав стюардесі пристібнуті паски, і та задоволено продовжила обхід.

– Ми приземляємось, – кивнув Віталій кудись по інший бік ілюмінатора.

Хмари, що огортали важкими обіймами літак, коли Остап засинав, уже розсмокталися. Грецький профіль Віталія, який передався йому від матері кіпріотки, огортало сліпуче світло. Під гул турбін поступово наближалася суха жовто-червона земля.

– Міг просто задерти сорочку, – голос напівсонного Остапа бринів роздратуванням. – Ти ж знаєш, що я завжди пристібнутий, навіть у машині.

– Вона б тебе однаково розбудила. – Віталій щось видивлявся крізь віконце. – Негоже вмирати уві сні.

– Пішов ти…

– Та чому ти сердишся? – Віталій нарешті відволікся і з повною серйозністю поглянув на друга. На мить його погляд зупинився на насуплених бровах та сірих очах Остапа. Віталія дратували світлі очі у чоловіків. Він вважав, що це додавало їм жіночої тендітності. – Нема чого так боятися: літаки офіційно визнані найбезпечнішим видом транспорту у світі.

– Так, але падати з десяти тисяч метрів…

– Подумаєш!

Ліве вухо Остапа заклало й болісно поколювало. Затиснути ніс та швидко видихнути – це ніколи не допомагало. Єдине, що йому залишалося – щораз ковтати слину із напруженими вухами. У такі моменти хлопець знову проклинав своє життя, нарікаючи на надмірну слабкість. Остапові кортіло хоча б на день спробувати себе у ролі альфа-самця зі здоровим тілом та успішною кар’єрою, на кшталт цього довбня Віталія Сипка.

– Як там Яник із Мартою? – Він спробував відволіктись від думок, прицмокуючи сухим язиком.

Колишній університетський одногрупник зиркнув через плече туди, де б мали сидіти огрядний очкарик та вродлива білявка у чорній майці. Оскільки ніхто з них чотирьох не хотів доплачувати авіакомпанії, щоб мати змогу обрати собі місця, «Ryanair» [12] Ryanair» – найбільша у Європі бюджетна авіакомпанія пасажирських перевезень. Заснована 1985 року в Ірландії. зробила це за них безкоштовно, хаотично розкинувши літаком. Вгледівши Віталія, Ян та Марта всміхнулися і привітно помахали йому. Віталій на мить затримав погляд на дівчині, ніби вивчав контраст смаглявої загорілої шкіри.

– Не можеш їх знайти, чи що? – Остап вкотре смикнув пасок, перевіряючи міцність, проте погляду від друга не відводив ні на мить.

– Та ні, он вони. Все гаразд.

Віталій розвернувся, зручніше вмощуючись у кріслі. Ця мандрівка мала для нього неабияке значення. Хлопець вдихнув глибше та закотив очі під лоба.

Літак хитнуло й відчутно потягнуло вниз.

– От бляха-муха, – залаявся Остап.

– Ніби кишки з рота полізуть, еге ж? – Віталій не міг не піджартувати над другом. Хлопець свято вірив у те, що таким чином допомагає Остапові відволіктись від страхів і виконує, так би мовити, роль емоційного рятівника.

– Повір, не зрадієш, як обтраскає і тебе.

– Не бійся, ще хвилин десять і прибудемо до африканської землі їсти банани.

20 червня 2017 року

Саї, Марокко

– Грьобане пекло…

Через суху сорокачотириградусну задуху слова вилітали із болючим роздираючим прихрипом. Щойно Остап вдихнув перші дози марокканського повітря, як горлянку звело спазмом і назовні вирвався сухий кашель.

– Але ж яке красиве пекло! – до них приєдналася Марта.

Дівчина міцно тримала фотоапарат та знімала хлопців на фоні аеропорту. Гарні смагляві спортивні ноги – єдине, про що міг думати Віталій, дивлячись на неї.

Четверо друзів залишили біло-синій літак подалі за спинами, крокуючи за хвилею пасажирів до терміналу. Серед лазурного неба прямо над головами височів жовтогарячий розпечений диск. Примруживши обидва ока, Ян зиркнув на сонце, а потім одразу собі під ноги.

– Дивіться! – тихо гукнув він до друзів, все ще вдивляючись в асфальтовану землю.

Решта троє повторили за ним. Навколо тіла на сірому порепаному полотні темніла невелика еліпсоїдна пляма, яка дзеркально повторювала кожен рух.

– Тінь! – усмішка прокотилась обличчям дівчини. – Вона прямо під нами.

– Ще ніколи не бачив, щоб сонце було так високо.

– Чудесне, – дівчина заворожено бурмотіла під ніс, – просто чудесне пекло.