Андрій Новік - Аномалія

Вони повинні-таки зафіксувати аномалію !

Ентузіазм колег підтримував і сам професор Губер, хоч і доволі стримано. Він прекрасно розумів, що у науці неможливо бути впевненим у чомусь на всі сто відсотків. Із плином часу змінювалися технології, а разом з ними удосконалювались людські погляди. Сивочолий професор уявляв, як сьогоденні теорії за кілька років припадатимуть пилом на поличці шкільних бібліотек, даючи поштовх новим творінням.

– Починайте, хлопці, – впевнено дав команду Губер та швидко попрямував до виходу.

– А ви хіба не братимете участь? – Александер Бунге, чоловік із глибоко посадженими очима та світлим гарно вкладеним волоссям здивовано дивився на керівника.

Цей науковець із першого дня співпраці не міг зрозуміти підходу Губера до таких важливих проектів. Александера дратувала певна меланхолійність дій професора, хоча вона й була поєднана із міцною виваженістю та впевненістю. Проте Бунге був переконаний, що такої суміші не повинно бути у голові співробітника глобальної компанії «IBM Research» [4] «IBM Research» – найбільша промислова дослідницька організація, яка налічує дванадцять лабораторій на шести континентах. Почала свою роботу в 1945 році в Нью-Йорку, США. . Робота із квантами вже давно повинна була перетворити Губера із тюхтія на монстра наукового світу. Старий дивний тюхтій – і такий могутній! Тридцятичотирирічний Александер Бунге завжди мріяв про такі ж можливості, натомість вважав себе хлопчиськом, який грався у пісочниці. Відчуття меншовартості пробуджувало його зі сну, розривало болем груди й затягувало у глибоку депресію.

– Я чекатиму на висновки у коридорі, Морґане, – Губер навмисне проігнорував зауваження Александера, звертаючись до американця, і вийшов з лабораторії.

– Дивний старий, – буркнув собі під ніс Александер.

– Губер – один з найкращих учених світу. Тобі за все життя навіть на винищувачі його не наздогнати. Може, він і дивний, проте справу свою знає добре.

« Скоро з’ясуємо », – подумав Александер, тамуючи гнів.

Перед початком напруга майже не відчувалася. Кожен із трійці згадував власні перші досліди, які проводив в далекій юності у лабораторіях університетів Лейпцига, Гамбурга чи Берклі. Щоразу дослідження перетворювалися із захоплюючих життєвих миттєвостей на калькуляторні перевірки теоретичних задач. Саме тому Морґан Еббот зазвичай покидав лабораторію, не чекаючи закінчення, висновки експериментів були чіткими та прогнозованими. Однак не цього разу. 19 червня 2017 року все було інакше. Члени команди Леона Губера затамовували подих в передчутті надважливого відкриття.

Пауль Краузе, учений з надто міцною тілобудовою, оголосив про початок експерименту. Це він заткнув рот новачку Бунге і досі продовжував зиркати на його приховане тремтіння.

« Чому він так нервується ?» – думав Краузе, натомість озвучив інше:

– Мікрострічка у нормі. Перебуває між чотирма зондовими термометрами. Електрично ізольована лінія нагрівача готова.

За кілька днів до початку цього експерименту Ерсель Кауфман лабораторно ініціювала ріст монокристалів [5] Монокристали – рідкісні у природі кристали із неперервною та непорушною структурою. Великі монокристали вирощують штучно у лабораторних умовах. . Стрічки вирізала з об’ємних кристалів, використовуючи сфокусований галієвий іонний пучок [6] Розрізи сфокусованим галієвим іонним пучком утворюють на обладнанні, схожому на растровий електронний мікроскоп, але з використанням важчих частинок – іонів. Принцип дії полягає у тому, що іони галію під дією прискорення від електричного поля зіштовхуються із взірцем. Завдяки своїй кінетичній енергії вони «вибивають» атоми матеріалу взірця із субмікронною точністю. . Найважливішим було відслідковувати відповідність повздовжнього напрямку із віссю кристала фосфіду ніобію. Сьогодні ж уся робота перейшла до чоловічого складу команди: вони, напружено згорбившись, сиділи за комп’ютерами.

Через вимкнений кондиціонер спинами науковців ковзали краплини поту.

– Починаємо прогрів.

« Повинно вийти », – переконував себе Пауль Краузе.

Новачок Бунге ж думками був далеко поза кріолабораторією. Між скронями невпинно пульсувала нав’язлива думка, яка нещадно жерла усе тіло.

Вони обіцяли… Прошу, не підведи !

Почалися термоелектричні виміри у вакуумі в температурному змінному кріостаті – пристрої, в якому постійно підтримувалась кріогенна температура [7] Температура менша за 120 Кельвінів, або приблизно –153 °C. . Виготовлені лаборанткою Кауфман стрічки з’єднали дротом та встановили на тримачі так, щоб дозволити їх обертання під кутом від –10 до 370 градусів. Досліджувались три параметри термоелектричного перенесення, за якими пильно стежили науковці крізь екрани комп’ютерів: електрична провідність, термоелектрична провідність та термоелектрорушійна сила.