Андрій Новік - Аномалія

– Постійна напруга в 1 мВ від джерела напруги Йокогави, – промовив худорлявий Юрґен Домашке, обличчя якого нагадувало обтягнутий тканиною череп, – все добре. Вимірюю електропровідність у двозондовій конфігурації.

– Отримав дані, – тихо звітував Морґан Еббот.

Опісля чоловіки взялися до вимірювання термоелектричної провідності за схожою схемою, однак без накладеного на зразок електричного поля.

– Морґане, – гукнув Краузе, – отримуй калібрування термометра.

– Є!

Еббот обожнював, коли його німецькі колеги спілкувалися англійською. Вони наче із важким зусиллям різко видихали слова, огортаючи їх жорстким металевим дзвоном. Але зараз глузд та важливість справи стримували його від звичного тонкого гумору. Обличчя не випромінювало жодних емоцій, воно перетворилося на кам’яну плиту, прорізану тонкими щілинами очей.

Кількахвилинну тишу перервав Пауль Краузе:

– Симетрія порушується. Працює!

Екрани комп’ютерів замиготіли графіками та градієнтами. Американець отримував дані та перетворював їх у таблиці, малюнки і купи символів.

– Губер зрадіє, коли побачить…

Не встиг Краузе договорити фразу, як двері у комп’ютерну кімнату відчинилися, і усередину влетіла висока жінка у такому ж білосніжному халаті, як і у всіх присутніх. Лора Гесс була співробітником «IBM Research» та однією з керівників проекту з визначення аномалії. Вираз її строгого гострого обличчя змагався із проявами нетерплячості та обережності. Лора поправила розпатлане волосся, серед якого віднедавна почали старанно виднітися тонкі сіро-білі смужки, та обвела поглядом чоловіків. Широкі усмішки на обличчях науковців говорили самі за себе.

– Позитрони [8] Позитрон – елементарна частинка із родини ферміонів, відноситься до антиматерії. Має однакові з електроном характеристики, окрім того, що електричний заряд позитрона додатній. ?!

– Поки дані не оброблені, але…

Жінка спрямувала замкнену енергію до американця й наблизилась до нього ледь не впритул:

– У нас вийшло чи ні?

– Частинки перестрибують на протилежні енергетичні стани. Їхній спін змінюється.

– Температура?

– Розігнали до вісімдесяти за Кельвіном. – Пауль Краузе єдиний не піддавався передчасним емоціям. Не зараз. Не перед Лорою.

– Отже, баланс правих та лівих фермінів зміщується. – Ніхто з присутніх не міг сказати з упевненістю, чи жінка зраділа. Лора Гесс вкотре пробіглася пальцями по скуйовдженому волоссю. – Необхідно повідомити Губера.

Після цього Лора мовчки вибігла з лабораторії. Усе відбувалося настільки швидко, що чоловіки не змогли бодай якось відреагувати та оговтатися. Вони тільки перезирнулись, очікуючи, що хтось пояснить, звідки з’явилось таке шило в одному місці цієї Гесс.

– То що? – запитав Краузе, після чого повільно відкинувся у кріслі.

– Дані готові, – відповів американець. – Ще трішки, і буде аналіз.

– То ми створили її? – Пауль Краузе схрестив руки на грудях. Біцепси напружилися, розтягуючи вузькі рукави халата.

– Схоже на те.

– Гадаю, можна вже святкувати.

Усі троє знову поринули у мовчання та застигли, ніби хтось занурив їх до густого бетону. Лише тінь зрідка ворушилась під тьмяним освітленням.

Світ змінювався. Цього разу в кріолабораторії Гамбурзького університету.

– Стривай, це ще не відкриття, далеко не відкриття.

« Не відкриття , – мислив Александер Бунге, – поки що не відкриття ».

20 червня 2017 року

У небі над Марокко

«Boeing 737» перехилило на праве крило. Крізь динаміки заспокійливо похрипував голос капітана, однак обличчя молодих іспанок-стюардес не могли приховати німий жах, що різав судомами. Підлогу, крісла та внутрішню підшивку літака трусило, мов іграшку, запхану до шейкера. Дверцята багажних полиць не витримували та вистрілювали до вузького проходу поодинокі пластмасові валізи з наплічниками. Несамовитий гул турбін авіалайнера сочився крізь кожну щілину та бив по вухах приглушеною вібрацією. Усім цим хаосом царювали хрипкі крики пасажирів.

Літак на кілька секунд повернуло в горизонтальне положення. Від різкого вивертання червона валіза з металевими ніжками та гострими обрамленими краями пролетіла з багажного сховку над головою чорнявого іспанця. Під тихе бурмотіння молитви він тільки встиг вловити мить, як валіза приземлилась на руку огрядної жінки, яка сиділа попереду. Іспанець на мить відволікся, переконуючи себе, що почув саме тріск валізи, а не променевої кістки. Але писк, який вирвався з її блідих губ, повернув чоловіка до жорстокої реальності.