Андрій Новік - Аномалія

– Про що йшлось у листуванні?

– Александер Бунге разом із групою вчених Гамбурзького університету працював над дослідом з виявлення гравітаційної аномалії у напівметалах Вейля. Не питай мене, що це, – відмахнувся Фішер від допитливого погляду Бруннера, – документи вкладені в архів. Якщо коротко, то це аномалія, яка існує лише за дуже високих температур в трильйони градусів – умовах, схожих на ті, які були на ранніх стадіях утворення Всесвіту. Група на чолі з професором Леоном Губером домоглась утворення гравітаційної аномалії в лабораторних умовах: це дає змогу побудувати нові пристрої, що генеруватимуть аномалію та підвищуватимуть ефективність матеріалів, які виробляють електричну енергію під дією температури. Губер запевняв, що це стало великим кроком назустріч реалізації квантових комп’ютерів.

Так от, усю інформацію щодо випробовувань Александер Бунге «зливав» на одноразові електронні скриньки, а ті у відповідь пересилали кругленькі суми на його банківський рахунок.

– Звідки надходили кошти? – спитав Маркус.

– Ще з’ясовуємо, – втрутився Йоган Мюллер, – однак єдине можна стверджувати з упевненістю, усі транші були здійснені з різних куточків світу.

– Перестрахувалися.

– Так, – підтвердив керівник.

– Як усе це пов’язано із Марокко?

– У передсмертній записці Бунге вказав, що ті інші хотіли відтворити дослід у своїй лабораторії.

– Інші?

– Він не вказував імен чи назв. Імовірніше, вони спілкувались анонімно.

– І ця лабораторія в Марокко?

Тобіас Фішер полюбляв складати пазли, особливо коли більшості елементів на початку гри майже не існувало, та водночас не міг приховувати, що це могло призвести до ускладнень, яких усім хотілось уникнути.

Грати всліпу добре лише тоді, коли впевнений, що переможеш або суперник повний кретин. Останнє траплялося вкрай рідко.

– Александер Бунге вказав, що у разі успішного запуску гравітаційної аномалії, з ним особисто захотіли б зустрітись. У Марокко.

– То ви вважаєте, що ця катастрофа в Фесі є наслідком лабораторної спроби відтворити дослід команди Губера? Але ж у Гамбурзі нічого такого не сталося.

– Вони мали проводити дослід не з напівметалами Вейля. Ми не знаємо, у чому саме суть їхніх дослідів, однак саме вони призвели до сотень смертей, і слід веде до Німеччини.

Бруннерові передали стос документації з доданими фото та планом дій на наступну добу. Також там були паспорт, страхівка на нове ім’я та квитки на рейс до Рабату.

– Рабат? – уточнив Маркус.

– До Феса скасували усі авіаперельоти. Один літак уже розбився.

– То що це було? – Він гортав сторінки в пошуках інформації щодо катастрофи. – Схоже на те, що усі водії показилися. І пілот…

Слово взяла Хельґа Діль, обернувши екран свого комп’ютера до Маркуса. Це була стаття із заявою голови поліції Феса.

– Нічого по суті, – сказала вона, – лише водичка, вони ніби хочуть відвести погляд суспільства від цієї події.

– Навіть ймовірної причини не назвали?

– Жодної. Не варто розповсюджуватись про справу, яку тільки-но почали розслідувати, а зачіпок менше, ніж нічого.

– Гадаєш, вони нічого не знають?

– Нам це не відомо, але якщо це не так, то діють вони вкрай обачно.

Керівник відділу безпеки Тобіас Фішер нарешті вперше за ніч сів у крісло. Його ноги тремтіли від утоми. Шістдесят перший рік підривав фізичну форму. Тепер щоранку, встаючи з ліжка, він почувався наче пожмаканий сухий апельсин. Єдине, чим Фішер міг досі безпомилково користатись, так це розум. Він розкривав десятки справ на місяць, залишаючись близькою правою рукою канцлера Німеччини Ервіна Штойбена. Маркус Бруннер завжди дивився на нього з певним захопленням. Не з точки зору професійної етики, а через бажання Фішера доводити усі справи до логічного завершення та любов до своєї справи. Бруннер з легкістю міг уявити стариганя за цим столом та стосом документації і в дев’яносто. І його очі все ще б палали жагою.

Маркус переглянув копію передсмертної записки. Як на нього, способи прощання та пробачення такими записками здавалися алогічними – якщо людина хотіла допомогти в розкритті злочину, до якого сама безпосередньо була причетною, то смерть була не найкращим рішенням. Ніхто не скасовував співпрацю та прощення звинувачень. Маркус Бруннер завжди цінував виваженість та холоднокровність, а ті, хто перш за все думали про себе, заслуговували окремого місця в пеклі. Самогубці були найкращим прикладом таких осіб.