Андрій Новік - Аномалія

– Чула?

– Ага. Мабуть, хтось із місцевих.

– Можливо, – промовив хлопець, однак не відпускав із думок те, що шурхіт припинився одразу після того, як вони на нього відреагували.

– Ходімо.

Марта силоміць потягнула його за руку.

« Кляті фільми жахів », – вилаявся подумки хлопець.

Шурхіт повторився знову. Віталій полегшено зітхнув після кількох секунд напруженого погляду крізь пітьму, що розсіювалась світлом ліхтарів та з вікон будинків: з суміжного провулку вибігла дівчинка-підліток із розпатланим волоссям та виваляною темною джелабою, ноги босі та брудні.

– Ох, Віталик перелякався дівчинки!

– Та йди ти…

– Мене ти також боїшся? – підморгнула вона й сміливо рушила вперед.

Тебе? О ні, тебе я не боюсь!

Хлопець вщипнув Марту за сідниці.

22 червня 2017 року

Дюссельдорф, Німеччина

Останній ряд на борту прямого рейсу до Рабата [19] Рабат – столиця Марокко, одне з найбільших міст країни. пустував, як і зазвичай при перельотах статного міцного чоловіка з чорною охайною шевелюрою. Коли невеликий «Boeing» вирулив на злітну смугу та піднявся у небо, залишивши Міжнародний аеропорт Дюссельдорфа далеко під собою, Маркус Бруннер розклав ноутбук та відкрив приховані файли. На екрані з’явились кілька тек із текстовими документами та фото. За звичкою він спершу перемикав усі зображення. Серед них був труп чоловіка середнього віку, причиною смерті в документах значилось самогубство. Бруннер провів очима коротким абзацом.

« Александер Бунге, тридцять два роки, громадянин Німеччини. Працевлаштування: Гамбурзький університет. Сім’я: Петер Бунге – батько, шістдесят один рік; Хелена Бунге – мати, п’ятдесят вісім років. Причина смерті: самогубство, постріл у скроню з дев’ятиміліметрового пістолету марки “Glock 17 ”».

Кабінет, у якому знайшли лаборанта, сфотографували з різних кутів. На фото потрапила книжкова шафа зі складеними науковими роботами Бунге, підручниками та науково-популярною літературою. Згідно з зображеннями на моніторі, тіла не чіпали. Під головою, що мертво лежала долілиць на столі, розтеклась чорна калюжа крові, руки вільно розпростерті навсібіч, наче їм хтось навмисне надав потрібної пози.

Усі ці зображення він бачив кілька разів під час нічного введення в курс справи Тобіасом Фішером – головою відділу безпеки Bundesnachrichtendienst. Цієї ночі, близько третьої години, Бруннера викликали до штаб-квартири Федеральної Розвідувальної Служби в Берліні. За одинадцять років служби агентом зовнішньої розвідки такі спонтанні виклики висікли жорсткі зморшки під його очима. В затемненому кабінеті зібрались кілька людей, обличчя яких Маркус упізнав відразу: Хельґа Діль – короткострижена білявка з гострими неприємними рисами обличчя, яка відповідала за документацію та аналітику, трималась зазвичай осторонь, обіймаючи своїми тонкими пальцями клавіші ноутбука; за широким довгим столом навпроти сидів Фелікс Кірж – доволі стерпний чоловік, як на генія інформатики, який впродовж одного клацання пальцями міг перехопити будь-який сигнал та налаштувати прослуховування. Зазвичай такі люди, як Кірж, здавалися Маркусові зверхніми. Не завдяки своїм професійним якостям, а гордовитій вродженій поставі проти більшості людства – таких поза спинами називали «недоробленими аріями», – хоч і заперечувати його дивоздібності було б справжнім злочином. Єдиний, хто радісно привітав Маркуса, так це Йоган Мюллер. Чеширська усмішка двадцятисемирічного чоловіка поповзла догори, щойно їхні погляди перестрілись. Вони із Маркусом постійно підтримували зв’язок онлайн – Йоган, відповідальний за «вулицю». Він міг віднайти будь-яку ціль та простежити за її пересуванням із точністю до метра, завдяки супутникам чи іншим фічам, доступним лише його світлому молодому комп’ютерному розуму. Якщо випадала нагода, Бруннер надавав перевагу саме їхній співпраці.

«Dreamteam, – він окинув замисленим поглядом присутніх, – по-іншому не скажеш».

Причиною зборів стало самогубство гамбурзького вченого Александера Бунге та нещодавня масова катастрофа в одному з міст Марокко. Зв’язок між двома подіями здавався нульовим, якби не залишена науковцем записка.

Бруннер згорнув усі зображення на ноутбуці та віднайшов копію записки.

– Бунге залишив список електронних адрес, із якими листувався перед смертю, – Тобіас Фішер викладав факти поступово, звіряючи їх із існуючими електронними документами, наданими Хельґою Діль. – Усі різні. Він користувався ресурсом Guerillamail.com та VPN, щоб залишатись анонімним. Імовірно, це була вимога протилежної сторони.