Сергій Залевський - Психоаналіз і викрутка

Адже робили вони не лише психоневрологічні препарати, а і цілком звичні і потрібні ліки звичайних терапевтичних напрямів: ну там. животик щоб не хворів, голова щоб не мучила і таке інше. Але приймати таких пацієнтів прямо у себе в кабінеті остерігся: ну, тобто спочатку приймав, але коли внутрішнє чуття підказувало, що пацієнт дозрів для авангардного лікування, то відразу і пропонував експериментальне лікування, але вдома! Не всі погоджувалися, чого гріха таїти, незважаючи на внутрішню чуйку: люди побоюються потрапити в халепу – а саме тут не стільки за свої гроші побоюються – тут ризикуєш своєю головою, у прямому розумінні, а її потім і за бабосики не відновиш!

Але Андрій не був би психоаналітиком, якщо б не умів розбиратися в психологічному стані хворого – як правило, завжди міг знайти потрібні аргументи,… та і не підпільну операцію по пересадки лівої нирки все ж таки пропонував! Ціни теж притримував на низькій планці, адже ліки отримував, по суті, майже задурняк – тому для клієнта (тобто пацієнта) вартість новітнього препарату, що ще не потрапив в роздрібну мережу, виявлялася істотно нижче аналогів у вільній торгівлі. А це теж мало вплив на пацієнта, адже гроші рахують все – до того ж, до доктора завжди можна прийти без попереднього запису через цю безглузду систему «реєстратура-онлайн». Дурна, до речі, приблуда від вітчизняного Міністерства охорони здоров'я – люди все одно сидять в чергах, по талонах мало хто заходить в кабінет вчасно і причин тут декілька. Головна причина, на мій погляд – ця відсутність пунктуальності і поваги до пацієнтів у наших лікарів. Наприклад, прийом починається в дев'ять, талони на цей час заброньовані – а лікар приходить зазвичай на десяту – а що, почекають, я одна, а їх багато!

В даний момент у психолога Конопко було три активних пацієнта, приймаючих експериментальний препарат і звісно, вони приносили додатковий доход йому в кишеню – проте сам Андрій був честолюбною людиною і прагнув до самоудосконалення. А приватна практика із застосуванням новітніх препаратів, що ще не поступили в широкий продаж, – чи це не спосіб примножити свої знання, спостерігаючи в реальному часі хід лікування своїх хворих? Чи це не можливість самоудосконалення? Фахівець вважав, що у такий спосіб він вбиває двох зайців: компенсує недостатню зарплату від рідного уряду і росте як професіонал – тим більше що у фармацевтичній компанії теж працюють люди з медичною освітою, йде обмін інформацією, думками… загалом, там дурнів не тримають!

– Тупі будівельники! – лаявся вголос Конопко, обережно вирулюючи у дворі свого дому – де стоянки, де зручні під'їзди, де зручності для мешканців? Такі бабоси косять за нібито елітне житло, а будують гірше, ніж в СРСР – там хоч квартира була схожа на квартиру, коли в'їжджав – а тут що? Голі стіни, криві стелі і підлога, вхідні двері і вікна, які ще потрібно доводити до пуття… а,… ще котел там, так… без труб і батарей… забув! Де ж мені парканутися… понаставляли!

Після п'ятнадцяти хвилин легких метань лікареві все ж вдалося притулити свою «Шкоду» двома колесами на асфальті, а двома на газоні – хоч і почував себе свинею, але зробити тут нічого не міг. Так зараз скрізь, а він не біла ворона,… ех, пройшли ті часи, коли у дворі стояло пару старих «жигулів» і такий же старий, але понтовый «мерс». Холодне «Оксамитове» від Оболоні, яке чекало його ще з ранку в холодильнику, повернуло чоловікові доброзичливий настрій – до ранку невелика доза алкоголю розсіється в організмі і можна буде спокійно їхати на роботу, а доки… Майже роздягся, збираючись прийняти душ, як заверещав телефон голосом соліста «Назарета» Маккаферті – на клієнтів «особливого» методу лікування у нього стояла саме така мелодія. Глянув на номер зухвалого абонента і взяв трубку:

– Так… так, я удома… що? Зараз? А що сталося… добре-добре, приїжджайте, немає проблем – я вас вислухаю і огляну. Так, так… через скільки? Я зрозумів – через сорок хвилин, чекаю.

– Гм, сорок хвилин – спохмурнів чоловік, намагаючись вловити думку, що не встигла оформилася, – гаразд, час у мене є, зробимо все, як планувалося. А як все планувалось, шановний лікар-психоневролог Андрій Конопко, а? А план у нас простий: допити пиво, прийняти душ і щось проковтнути до приїзду пацієнта – тому не втрачатимемо часу, тим більше що зайві гроші нам не завадять!

До зазначеного терміну лікар підсохнув, висушив волосся і злегка набив шлунок, щоб вгамувати легкий голод – щільно повечеряти збирався після візиту,… але, як показала реальність – не так сталося, як гадалося! Далі події промайнули для Андрія швидко: дзвінок знизу з домофона, дві хвилини пацієнту на ліфт і таке інше… потім невеликий чи то скандал, чи то істерика вже у нього в коридорі квартири на тему «ваші пігулки дають взагалі негативний результат – я вам плачу не за це»! Репліка у відповідь «негативний результат – це теж результат» тільки розпалила конфлікт – втім, досвідчений психотерапевт швидко погасив скандал і хвилин через тридцять він знову залишився один в квартирі, задоволено перерахувавши декілька купюр. Зайшов у ванну, спрацювала чисто професійна звичка лікарів мити руки після кожного пацієнта – не у усіх, звичайно, є і серед докторів бруднулі. Вийшов і краєм зору уловив якийсь рух – секунда і Андрій отримав в обличчя струмінь погано пахнучої рідини, яка буквально обшпарила йому очі і збила дихання.

Читать дальше