Мирослав Дочинець - Лис та інші детективні історії.

Експерти встановили, що підпал здійснено в зачиненому і поставленому на сигналізацію авто. Загорання сталося через шнур, устромлений до гнізда прикурювача. При увімкненому запалюванні двигуна. Сама ручка прикурювача знайдена в кишені Баракового плаща вдома. Всі докази проти нього. Або він сам себе грубо спалює, або хтось його елегантно підставляє. Барака взято під варту.

Цікаво, що за день до цього Барак звернувся до хірурга з пробитою наскрізь кистю руки. Не виключається ножове поранення. Це я веду до того, що в поданні на Лиса відмічається його виняткове володіння ножем.

На цьому пригоди не скінчилися. Під ранок мешканцям готелю Барака зателефонували й повідомили, що залишатися тут небезпечно — витік ртуті. Бригада МНС, що оперативно прибула сюди, справді встановила високу концентрацію випарів ртуті. Готель закрили. За оцінкою експертів, знешкодження може тривати щонайменше рік, вимагається серйозний демонтаж.

Наводячи ці факти, водночас підкреслюю, що досі жодна пряма підозра не падає на Лиса. Наша людина підтвердила, що він протягом ночі не відлучався з готелю. Втім, без кримінального розслідування стверджувати щось напевно важко.

Посилене стеження за Лисом продовжується.

Начальник спецвідділу МВС у Закарпатській області

полковник

Письменник сидів під каштаном, зарослий, схудлий, зате очі весело іскрилися.

— Вітаю, — вигукнув, побачивши його здаля. — Я вгадав, що ви з'явитесь о цій порі на променад.

— Радий вас бачити, хоч ви й виглядаєте, наче втекли з в'язниці.

— Так воно і є. Але на волю я вирвався з чистою совістю. Видав на гора сорок сторінок. Воістину рядкогони сорому не ймуть. Ви знаєте, що таке творчий запій?

— На щастя, ні.

— Це сверблячка писання. Коли голова кипить думками, а рука не встигає за ними. Усе, що досі знав, чув, бачив, ти, як ворона в гніздо, тягнеш у свою книгу. Лавина слів обвалюється на тебе, ти досі й не підозрював, що стільки їх знаєш. День завершуєш, обриваючи рядок, з мідним дзвоном у голові. І сни тобі сняться з розділовими знаками і абзацами. А прокидаєшся від голосів героїв, які вже ведуть діалоги десь поруч. І що тільки вони не витворяють з тобою. Не коряться, водять тебе за ніс, вимучують, несподівано стають гіршими чи кращими або взагалі кудись зникають. О, як я розумію графа Льва Толстого, коли той, мало не плачучи, скрушався: «Що вона зробила зі мною, моя Анна!»

— Дійсно, — співчутливо мовив візаві. — Не знати, що краще: звичайний запій чи творчий.

— Краще поєднувати їх. Тому замовимо мерло.

— Звичайно. Істина ж у вині, казали мудреці.

— Ті мудреці були п'яницями, — усмішливо зауважив письменник.

— Як би там не було, а мені бракувало і вас, і мерло.

— А мені бракує матеріалів з перших уст. Тому я й виліз на світ Божий зі свого ашрану. Отже, як ви познайомилися з Тата?

Про Тата він чув і раніше. Але побачив його вперше у Владимирській «критці». Еге, тут сиділи достойники. І його сюди вкинули, обчуханого етапом і невдалою втечею. Це була четверта його втеча і перша — невдала. Він скористався замішанням після того, як у теплушці підрізали Пупа. Він знав, що поїзд зупинять і штрафний вагон вишикують на задвірках якогось полустанку. Так і було. Шоблу вели вздовж пакгаузів. Праворуч стояла колона машин. Він і стрибнув під одну. А потім одним махом кинув тіло через борт і… влип у рідкий бетонний розчин. Ніхто це й не засік.

Машини рушили, і він бачив крізь щілину борту, як братву шикують на «ломку». І тут на вибоїнах розчин почало хилитати — тверда рухлива маса накрила його. Він вистромляв голову на поверхню, хапав ротом повітря, але бетон оглушував знову, забивав ніздрі і виїдав очі. Ноги і руки налилися свинцем, він захлинався глевким розчином, трощив зубами камінці. Раптом його вдарило головою об борт, і, втрачаючи свідомість, устиг пошкрябати рукою у віконце водія…

Тоді його зняли з етапу і доправили у Владимирку. Йому тут світила одиночка, але на той час він уже не боявся самотності. І солодко вдихнув плісняву камінної тиші. Тут можна було відпочити від товкотнечі, козлячого смороду немитих тіл і завчених тупих жартиків табірної тлі.

Після кількаденного перепочинку він ліниво «розколовся» слідаку і був виведений на прогулянку в дворик. Молодь гигикала попід стінами, щоб не зачепити чинних пасажирів, що вільготно проходжалися. А під бляшаним козирком сидів на поліні старий у білосніжній майці. Ні, не приплющені, як мідні монети, повіки, не дурнувата кульбабка в руці, не золотий годинник на зап'ясті, а саме ця білосніжна майка найбільше вразила його тоді. Неначе срібне блюдо в нужнику.