Студент
Ой леле, які вони недорікуваті, ці міліціянти… Невже так важко доп'ясти, що після внутрівенної ін'єкції дещиця крові потрапляє через голку в шприц? Елементарні закони фізики. Особливо доскіпується цей молодик, що назвався Козловим чи Барановим. Прищавий, хирявий на вигляд, а позирає веселим чортом.
— Отже, чебурашка? — перепитує в'їдливо.
— Так, — відповідаю я. — Пляма була схожа на чебурашку.
— Це порівняння вам зараз прийшло на гадку?
— Ні, я полуденкував у буфеті, до мене підсіла санітарка з кардіологічної бригади, посміхнулася й каже: «На твоєму халаті пляма крові, схожа на чебурашку». Глянув на плече: справді…
— Коли вона з'явилася?
— Хто, санітарка?
— Кров на халаті. Чебурашка ваша.
— Мабуть, після першого виклику. Я робив там укол і…
— Не соромтеся, розкажіть про все докладно, — єхидно припрошує молодий мент, косуючи краєм ока на старшого — сухорлявого, франтуватого, що, спершись ліктем на підвіконня, з нудьгою поглядає на вулицю. Там шумить дощ.
Я розповідаю…
«Дев'ята, на виклик, дев'ята, на виклик», — сповістив тріскучий голос гучномовця. Я автоматично зіскочив з ліжка-носилок і розгладив долонями на собі халат. У віконце встромив сиву голову лікар, проспівав по-блазенськи: «Сердце не зря дано, сердце болеть должно». З ним я вже їздив якось, запам'ятав лише одне — як той робив уколи. Стискав голку між двома пальцями і з приплеском вганяв у сідницю хворого. Потім приєднував до неї шприц. Не так боляче. Хоча при цьому й порушується режим стерильності. Та хто на це зважає?.. А ще всім жінкам він говорив «мамочко». Це їм подобалося, а ще більше потішало його самого.
Хряснув за собою дверцятами водій Іван, котрий завжди смокче цукерку. Ось і зараз простягнув нам з лікарем по «барбарисці» і став без угаву торохтіти, що рак можна вилікувати нафталіном. Його теща знає рецепт.
Пригальмували біля ошатного особняка. З хвіртки вибігла повнява дівчинка і вчепилася в мій ящик з ліками — допомагати. В синюватих її вічках тремтіли сльози. Молода господиня, що лежала на канапі, кивнула на сусідню кімнату:
— У тата серце трішки забарахлило. Вчора ходив на цвинтар, а там на материній могилі накидано каміння й сміття. Суботник був, виявляється. Тато рознервувався і ось…
Лікар узяв воскову долоню діда з аскетичним обличчям, щоб порахувати пульс. І раптом на стінному годиннику закувала зозуля. Лікар незадоволено хмикнув, старий болісно посміхнувся. Я тим часом розглядав морських свинок у круглому, як казан, акваріумі. Звірята зіп'ялися на задні лапки й марно дерлися на скляну стінку.
— Чим їх годуєш? — запитав дівчинку.
— Вони, як люди, їдять усе.
Жінка дивилася з сусідньої кімнати уважно, трішки задерикувато. Замість того, щоб метушитися, бідкатись чи глухо схлипувати, як це роблять у більшості випадків при візитах «швидкої», вона сумирно примостилася в затінку. Чимось вона була схожа на Марту. Такою ж приязністю, незалежністю променилися її очі.
Поки старий дихав киснем, пили чай з липового цвіту.
— Спасибі вам, — сказала жінка.
— А ви, мамочко, часом не хворі? — в голосі лікаря звучали дратівливі нотки. І я зрозумів причину: йому не подобалося, як господиня приймала нас. У ліжку…
— Hi, — весело відповіла жінка.
— Мама ніколи не хворіє. Мама — спортсменка, — защебетала дівчинка.
— Он воно що. Яким видом спорту займаєтесь, мамочко?
— Верховою їздою. Трішки.
— Неправда, багато-багато, — знову встряла мала. — Майже щодня.
— Це, мабуть, дуже стомлює, вимагає тривалого відновлення сил? — з неприхованою іронією поцікавився лікар.
— Ніскільки. Мені звично, — усміхнулася жінка. — Тато, колишній геолог, ще малою брав мене з собою в експедиції. Відтоді й катаюся на конях.
На стінах висіли колекції метеликів та мінералів, над акваріумом лимонно світив торшер. І кожна річ, здавалося, знала тут своє усталене місце: пузатий глобус, картина з водоспадом, томики книг, килим трав'яного відтінку, майолікова ваза з бузком і милиці. Навіть елегантні милиці старого, що вилискували темним лаком.
Хворий дрімав, важко дихаючи. Заплющені повіки блищали, як мідні монети. Лікар зробив йому внутрівенний укол і подав мені шприц, щоб викинув. Зі стіни ванни на календарі безсоромно мружилася гола краля. Розхристана копиця волосся, хтиво-п'яні очі, ніжні пуп'янки грудей, каштановий трикутник лона… Я незчувся, як кров із шприца бризнула мені на плече…
Читать дальше