Андрій Кокотюха - Зламані іграшки

– А ви не признавайтеся Христі, що обідали зі мною.

– Як ви собі це уявляєте? У світлі останніх подій, пане Коваленко, я змушена говорити Христині, куди йду, з ким зустрічаюся і як скоро повернуся. – Анна зробила страшні очі. – Віддана дівчина щиро думає, що поліція тоді зловила не всіх, кого треба. І тепер залишки товариства вбивць оголосили мені особисту вендету.

– Ну, ви ж не сказали Христині, що ми їстимемо разом, – Гліб не відступав.

– Від неї не приховаєш, – розвела руками Вольська. – Адже я повернуся, а стіл накритий. Мені важко буде їсти після такої маленької перерви. Христя все зрозуміє відразу. Знаючи, що я поїхала на зустріч саме з вами… Словом, отримаєте чортів, коли б не надумали завітати на чай.

– До речі, про чай, – Коваленко нарешті звернув увагу на офіціанта з прилизаним пробором, котрий терпляче тупцяв і сопів поруч. – Принесіть мадам чаю. Того, з китайських квітів, який вам привезли вчора. І один із десертів, на вибір хазяїна. – Гліб знову повернувся до Анни. – Довірите вибрати за вас? Не пошкодуєте.

– Що з вами поробиш, – кивнула Вольська.

Прилизаний відважив гості чемний напівуклін і зник. Коваленко заклав записник олівцем, відсунув знаряддя праці на край столу, потер руки.

– Отже, Анно Ярославівно, я притягнув вас силою думки. Згоден, дещо самовпевнений висновок. Більш раціональний звучить так: ви мене шукали і знайшли. Без серйозного приводу собі труду не завдасте. Слухаю вас уважно.

Вольська вирішила почати з головного, досить уже передмов.

– Учора моя віддана Христина ледве не стала жертвою шахрайки. Хоча обвести круг пальця дівчисько намагалося мене. Я вирахувала все відразу. Завдяки вам, пане Коваленко. Не лише, були ще інші деталі. Та загалом ви допомогли уникнути прикрощів. Але, – Анна багатозначно підняла палець, – тільки мені. Маю підозру, що ця шахрайка до вчорашнього дня виманила гроші не в однієї наївної жалісної дами. Мені цікаво, чи ви вже знаєте про подібні випадки.

– Слово честі, нічого зараз не зрозумів, – признався Гліб. – Яке дівчисько, яке шахрайство, до чого тут я. Тішить, що я вам допоміг, – але чим, Анно Ярославівно?

Замість відповіді Вольська розкрила сумочку.

На стіл перед Коваленком ліг примірник газети, у якій він працював.

Розгорнений на потрібній сторінці – з його репортажем двотижневої давнини.

– Я й до нашого ближчого знайомства стежила за вашими публікаціями. А потім, як ми разом успішно завершили важливу для мене справу, веліла Христині зробити передплату. Вже місяць тричі на тиждень листоноша доставляє мені газету. Шахрайці не пощастило: у моїй особі наскочила на вашу уважну читачку.

– А ще докладніше?

– Ось, – Вольська постукала вказівним пальцем по заголовку. – Дівчисько так само читає ваші репортажі. Майже слово в слово переказала мені описану вами історію нещасної Лизавети Мироненко.

– Прізвище поміняв з етичних міркувань, – швидко пояснив Гліб.

– Там зазначено, – кивнула Анна. – Ось лиш шахрайка зі зрозумілих причин не вказала цю важливу деталь. Натомість додала дещо від себе. Зокрема – назвалася донькою чернігівського судового пристава. Спокусника ж назвала не актором, як у вас, а художником. Решта – звідси, – палець знову торкнувся газетного аркуша.

– Зараз ви скажете, що своїми репортажами я направляю когось на злочинний шлях, – пхикнув Коваленко.

– Не скажу. Хоча подібне вже мало місце, і ви про це знаєте, – нагадала Вольська. – З іншого боку, з таким самим успіхом можна звинуватити авторів авантюрних оповідок у тому, що своїми історіями про вбивства вони провокують криваві злочини. Мій покійний чоловік за весь час слідчої роботи не навів жодного прикладу, коли пристойна особа зарізала когось, прочитавши оповідання про пригоди пана Шерлока Голмса. Або розчленувала людину, надихнувшись романом про вершника без голови.

– Дякую й на тому.

Офіціант приніс замовлені чай з десертом, а Коваленкові – чарку коньяку. Він не замовляв, та прилизаний підморгнув, даючи зрозуміти: господар робить комплімент. Поки Анні послужливо наливали чай у велику порцелянову чашку, обоє припинили ризиковану розмову. Десертом виявився свіженький, щойно спечений яблучний штрудель, присмачений легким малиновим сиропом. Побажавши смачного, офіціант знову випарувався.

Вольська не квапилася віддавати належне частуванню. Хіба сьорбнула задля цікавості напій – дотепер китайський чай із жасминовим квітом куштувати якось не випадало. Напій з першої спроби видався не дуже смачним, хоча й насиченим. Списавши враження на відсутність досвіду, Анна вирішила розкуштувати в процесі. Відсунула чашку, повела далі: