Андрій Котовський - Потопельник у рожевих рукавичках

Вчора Нелю відпустили — та що там, відправили — дуже рано. Через каприз молодої господині. А сьогодні їй варто б відпроситися. На пару годин. Раптове нездужання?

Роман повернувся. Енергійно процокотів сходами нагору. Через певний час зазирнув у кухню. З вологим волоссям (після душу?), у закоротких джинсових шортах («як на мене, то закоротких. Та я ж — не молода. Хоча, об'єктивно, то він гарний, поза сумнівами»).

І Неля наважилася. Поскаржилася на шалений біль у зубі. Треба, мовляв, до лікаря, вона вже дзвонила, вона потім відпрацює…

Ні-ні, не дарма вона вчепилася у цю втрату пам'яті. Розписала ж учора собі все по пунктах.

Воно — отак. Якщо в Асі й справді був удар у той сегмент черепушки, за який говорила психіатриня, можна переконати дівчину, що вона цілком нормальна. Нащо? А як же ж! Лобода вважала, що позитивна інформація, підсилення впевненості у своїй нормальності випростує Асю.

Ну, хай, дещо випростує, еге ж? І… Підопічна стане більш захищеною. Самозахищеною. Може, більш відвертою? Хай не з Нелею, хай хоч з нареченим. Це — по-перше.

По-друге. Якщо голова на сходах не постраждала… І якщо Ася не перебільшує щодо втрати пам'яті. Значить, є проблеми, які треба вирішувати лише з фахівцем. Хай Бонк затягне хрещеницю на консультацію до психіатра — хоч на руках! І…

(«Так. Запхати її на обслідування в лікарню. І поки вона там — ніякої небезпеки. І… Закортіло сплигнути? Коли Асі не буде у будинку на Осокорках, то й Нелі там нема чого робити?»)

Лобода зупинилася коло потрібного кабінету. Всі рефлексії — потім. Та й не збирається вона сплигувати, далебі.

Напевне, прізвище Олени-психіатрині таки було для травматолога не пустим звуком. Жінка, мабуть, що ровесниця Лободи, говорила відверто. Мовляв, розуміє, і наразі так звана лікарська таємниця важить менше, ніж відомості «про вашу підопічну», якій ці відомості зможуть допомогти.

(«Пацієнтка. Жертва. Підозрювана. Підопічна. Весело, що й говорити»).

Лікарка перевірила записи. Підтвердила, що голову Ася на сходах таки побила. Не сильно — невеличка гуля, яка не потребувала медичного втручання. Проте саме там. Там, де, як і сказано психіатром, унаслідок удару можливою є коротка амнезія, саме такої форми. Лікарка не повідомляла про це дівчині, бо та ж про втрату пам'яті тут не говорила.

Лобода попрощалася. Йшла на вихід, коли, раптом, у коридорі, її зупинили. Медсестра виглядала й цікавою, і переляканою. Вибачилася, й нарешті, сформулювала:

— А що за дивною пацієнткою є ця Петрук? Розумієте, тут…

Медсестра працювала при кабінетах ультразвукового дослідження та рентгену. Сказала, що нині, коли травматолог зажадала все, що є по Анастасії Петрук, вона спеціально чатувала на того, хто прийде по інформацію. Бо…

Далі вона розповіла про якесь неймовірне.

Того дня була звичайна рутина, якійсь дівчині спину ультразвуком перевірили, то й що?

День запам'ятався лише тому, в них сталася неприємність. Вона клацнула знімок якогось мужика на вже використаний негатив. Подумала, що в нього темні плями в легенях, бовкнула його дружині. Лікар мало на шматки її не порвав. Усе повторював, що так можна на смерть злякати що пацієнта, що його близьких.

І ось. Тут, пару днів тому, медсестру перехопили на виході з лікарні. Нагадали (звідки б стороннім знати?) про цей прокол, назвавши його грандіозним приколом. Запропонували гроші. За що?

Мовляв, іще раз приведуть сюди цю Петрук. Хай зробить таке ж. На рентгені відзнімкує її на плівку від іншої пацієнтки. Віддасть знімок, коли скажуть. За бакси. Це — просто розіграш. «Сюрпрайз!»… Вони, друзі, так цю дівчину підколють, злякають, а потім усе їй пояснять.

— Хто пропонував? Хто замовник… сюрпрайзу? Який він?

Медсестра напружилась. І відрізала:

— Я сказала все, що могла! Я — взагалі нічого не казала! Я ж не описала нікого, ні вік, ні стать, ні прикмети! Бо я… Боюся. Не знаю, може, й правда дурний прикол, але ця, яка приходила, вона… Хижа. Небезпечна!

Накрохмалена фігурка, не прощаючись, дунула кудись коридором.

(«Еге ж. Нічого не сказала, ні за одну прикмету. Крім слова — „вона“. Жінка…»)

На вулиці Лобода вчепила на очі ці, не свої, сонячні окуляри. Пішла пішки. Буде довше, але варто подумати.

Отже, не лише хрещений, котрий з якогось дива став дуже турботливим щодо Асі, й сильно нервується. Не лише випадок з осою, який бачила сама Лобода.

Не лише усі ці «нєпонятки», що трапилися раніше, і про які, знову ж таки, розповів хрещений. Зараз від цілком сторонньої людини Соломія почула про дивні речі, які кояться біля молодої спадкоємиці. Веселий розіграш… Людоїдський, з підробленим знімком, який повідомить на важку хворобу. Кому й нащо могло б знадобитися таке? Напустити на медсестричку Бонка? Хай розколе, або підкупить, задля більш ширшої? Ні. Спочатку — подумати самій. Людоїдський розіграш намагалася замовити особа жіночої статі. Наразі в оточенні Асі, причім, в ображеній частині оточення, Лобода бачила лише одну жіночу постать. Тетяна. Мати…