Андрій Котовський - Потопельник у рожевих рукавичках

Заєць вважав, що ця вихватка — просто збіг. Для чого Галці знадобилася ця маскарадна прогулянка, хай залишається на її совісті, якщо совість там взагалі отиралась. А те, що у величезному Києві люди співпали, як карти, витягнуті навмання… Те, що він зняв якусь скейтбордистку, а їй знадобилася вилазка саме туди, куди нещодавно потрапила Лобода — рідкісний, звичайно, проте збіг.

Словом, чортівня, звичайно, але навряд чи це має відношення до цілого цього розслідування навколо Асі.

— З цим, що ця уся пісня не до Асі — неправда. Мені здається, маємо справу з бабськими ревнощами…

Зрештою, що сьогодні було найдивнішим? Не вкладалось у схему дрібного випадку — якісь хами залізли на подвір'я з дурним запитанням та відбули собі? Лобода була впевнена: не вкладалася сюди реакція Романа. Те, що у нього був чи не шок. А потім — геть пропав настрій.

— Збіг. Але ось який, Зайцю. Твоя скейтбордистка придумала собі, як дошкулити моєму красунчику. Збіг лише в тім, що «твоя — моєму». В іншому — зла жіноча логіка…

Картинка, яку змальовувала Соломія, виглядала переконливо. Крім млявої, дивакуватої нареченої, у красеня Романа є (чи була, можливо, стосунки уже зірвано) інша подруга. Оця, як її, Галка. І нахабним візитом на чуже подвір'я, попід руку з іншим партнером, вона намагалася викликати ревнощі хлопця. Чи натякнути на можливість шантажу? Та ні. Для шантажу, для «я знаю, де ти, зраднику, можу й дещо розповісти твоїй новій», достатньо було б заявитися без супутника.

…По кімнатах Лобода та Заєць розходилися мовчки.

Сашкові муляло — його нахабно використали.

Соломія ж ставила собі запитання, відповідь на яке видавалася важливою. «Якщо просто страх перед можливим скандалом… Якщо саме це перекосило Романа — це одне. Це свідчить, що він дійсно зацікавлений в Асі, боїться її втратити. А якщо його шок був викликаний саме ревнощами? І залежить йому на цій іншій дівчині? Тоді — геть інша справа».

Мобілка заверещала о четвертій ранку. Бонк — бо у слухавці виявився саме його голос — не верещав. Не гудів, як завжди. Говорив уривчасто, змучено.

— Тут таке… Знову — «Швидка». Я викликав. І я тут. Приїзди. Будь ласка…

Нічне таксі дісталося котеджу блискавично. Лобода вперше побачила цей будинок у темряві, світанок ж бо ще не проклюнувся по-справжньому. Те, що в будинку горіло світло, виглядало тривожно. Саме так, разюче, виглядають просякнуті жовтою електрикою вікна, якщо в сусідніх оселях не світиться жодне.

— Анатолію, приберімо ілюмінацію?

Лампи згасли. Й на терасі світання почало набирати силу. Бончук зіперся ліктями на білий пластиковий стіл, не беручи до уваги його хисткість.

— Вона вночі мені подзвонила. Мовляв — умирає.

Він викликав «Швидку» на цю адресу, ще з дому. Лише по тому осідлав джип. Гнався, що дурний. Тримав бригаду медиків на зв'язку, й добре, бо не було тут кому зустріти — той, Ромко, як він потім довідався, десь забрався увечері, казав Асі, до своєї бабки, щось там йому знадобилося. То він «Швидкій» — лізьте, мовляв, може, там від саду відчинено, ні, то вивалюйте двері, мовляв, заплачу…

Отруєння. З блювотою, проносом, судомами. Й не тільки.

— Сказали — давлєніє підскочило. І ще, ця, коли серце плигає, трахікардія?

— Тахікардія… Без «ре».

Дівчині промивали шлунок. Розпитували, що вживала.

— Ася ж — «як завжди, що й усі вдома…»

— Хто — усі? Тут хтось був? Щось приносив до столу?

За тим, що почув Бончук, що сумирно й переповідав Лободі, не було нікого. Крім Асі та Роми, ну, й ретельної Нелі.

Соломія рушила на кухню. Прозорий посуд із запеченими нею напередодні овочами, криво, поза холодильником, стояв на столі. В мийці — тарілка, зі слідами саме цієї страви. Чия? Асі чи Романа? Після вчорашнього випадку з відвідувачкою на червоних лабутенах — не їв ніхто. Хіба, пізніше. А ще раніше, на кухні, коли приготувала — Соля-Неля сама потягла рукою, схрямцала соковитий шматок кабачка, ну, й баклажана. Не отруїлася. Якщо у страві щось не так, це сталося потім.

Лобода зосередилася. Ага, вона ж бачила на холодильнику пакетик з пакетиками? Якусь таку невеличку упаковку, в якій купа тонких, крихітних, поліетиленових?

В один — дрібку овочів із загального посуду. В другий — те, що зішкребла зі вживаної тарілки. У третій, четвертий, п'ятий… Щипка розчинної кави. Цукру. Так-так, солі також.

Вона, крім вражень від читання кримінальних романів, й уяви не мала, як збирають речові докази для експертизи. З неї сміятимуться професіонали? Хай. Бо що робити? Ася отруїлася — тут.