Жан-Крістоф Ґранже - Останнє полювання

Видовище викликало в нього похмуру посмішку.

Принаймні їхня смерть матиме історичне підґрунтя.

У вигляді історії геноциду євреїв у Білорусі та Україні, розпочатого нацистами в 1941 році.

Брудна робота Чорних мисливців.

Мало не стоячи одним коліном на сидінні, Івана, яка теж розвернулася, спостерігала за кортежем, що їхав за ними безлюдною дорогою. Спершу на думку спала серія фільмів «Шалений Макс».

Посередині дороги їхав чорний джип, довкола нього — «нортони», з якими вони вже мали справу. Чоловіки на цих машинах були ті самі, що й тієї ночі у Фрайбурзі — шкірянки, темні плащі, вермахтово-зелені балаклави. Легіон смерті, що їздив на безсвинцевому бензині.

Кортеж, який гнав на повній швидкості, чітко давав зрозуміти, що збирається наздогнати їх, не гальмуючи. Кляйнерт уже тиснув на газ, правою рукою хапаючи рацію. Ньєман вийняв із кобури свій «Ґлок». Івана не могла повірити в цей дорожній напад. Не в 2018 році. Не в Баден-Вюртемберґу. Не…

Перший удар відкинув її спершу на вітрове скло, тоді, підборіддям уперед, на підголівник сидіння. Машину занесло. Івана ковзнула на підлогу між сидінням і бардачком, ледве не задушившись ременем безпеки. Вона встала, геть оглушена, відчуваючи в роті присмак крові.

Кляйнерт прикипів до керма, облишивши рацію — пізно кликати на допомогу. Ньєман опустив своє вікно і вже виставляв у нього голову, стискаючи в руці пістолет. Івана бачила його зі спини, розвернутим на три чверті, його скронею стікала цівка крові, ніби стрілка на панчосі. Певно, йому теж добряче дісталося під час удару.

Усі як води в рота понабирали, і це було найгірше. Не було вже чого говорити. Next step [42] Наступний етап ( англ .). — головою в кювет чи кулю в потилицю. Івана саме діставала пістолет — чи радше намагалася, бо заплуталася в куртці, що зібгалася на спині, і ремені, який її душив, — коли другий удар відкинув її на приладну дошку. Вона ковзнула підборіддям по пластиковій поверхні, що зменшило силу зіткнення. Однак цього разу їй здалося, що тачка аж відлетіла по косій у бік сосен.

Кляйнерт закричав. Ньєман зник. Івана встала і побачила, що її наставник також підводиться між задніми та передніми сидіннями. Покрутивши головою, вона побачила байкерів, які тепер їхали з ними на рівні: полотняні капюшони, льотчицькі окуляри, чорні хустки. Вона знову подумала про якийсь «outlaw biker film» [43] Фільм про байкерів-беззаконників ( англ .) — окремий жанр у кінематографі про байкерів-бунтарів. , але від їхнього вигляду, їхньої цілеспрямованості в неї чомусь кров холонула в жилах. Це був не спектакль. Кожна деталь видавалася правдивою й жорсткою та відсилала до найстрашніших періодів в історії.

Схоже, їм був кінець.

З одного боку, ситуація здавалася абсурдною — як це так, напасти на поліцейських? З другого, це відбувалося з ініціативи володаря. На цих землях панував лише один закон — закон Ґаєрсберґів. Троє фліків були зайдами, чужинцями, невірними. Й аварія сталася так швидко…

Тоді відбулося дещо неочікуване, точніше не відбулося: Чорні мисливці не намагалися нічого зробити. Вони просто їхали обабіч них, ніби ескорт, а джип збавляв швидкість.

Ньєман не ворушився, вагаючись, чи стріляти по байкерах-злочинцях, хай і бездіяльних. Івана тримала свій 9-міліметровий, тремтячи й відчуваючи струмені поту між пальців. Кляйнерт і далі розганявся, приклеївшись носом до вітрового скла. Урешті-решт троє фліків перезирнулися: що тут відбувається?

Перш ніж хтось із них устиг хоч щось сказати, байкери натисли на газ і обігнали їх. Водночас джип наздогнав їхню машину і знову вдарив. Кляйнерт піддався невдалому рефлексу, крутнув кермо і загальмував — чи навпаки. Авто занесло праворуч, тоді воно вирівнялося, але підскочило на всіх колесах, трусячись і скрегочучи.

— Досить цієї херні! — заволав Ньєман, поки німець відновлював керування машиною.

Івана, зіщулена на сидінні, повернулась до нього: флік із закривавленим носом різким рухом зарядив пістолет. Крізь вікно за його спиною вона побачила, як джип повертає праворуч на лісову дорогу, а тоді зникає в лісі, ніби комашка, яка просто пролітала мимо.

Вона знову покрутилась і зрозуміла, що байкери теж зникли. Кляйнерт сповільнився і нарешті зупинився. Двигун гикнув, ніби задихався, і вирубився сам. Німець дихав короткими ковтками, наче плакав. Нахилившись, він намагався наосліп намацати рацію. Ньєман віддихувався з присвистом. Зрештою, Івана, що хрипіла й стогнала, почувалася не краще за своїх колег. Вона не зводила очей із прямої дороги, оточеної соснами, звідки щомиті могло з’явитися будь-що.