Жан-Крістоф Ґранже - Останнє полювання

Івана скочила на ноги і стала перед паралітиком.

— Аж ніяк. Ми ще не завершили.

— Івано!

Кляйнерт ступив крок до неї, але слов’янка, не дивлячись на нього, виставила перед ним долоню. Повідомлення було прозоре: «Не рипайся!»

— Ви знайомі з Йоганном Брухом?

— Ніколи не чув цього імені.

— Він працює на «Шварцес Блут».

— У нас понад сто працівників.

— Ні, цей фонд платить лише жменьці людей, і всі вони — злочинці.

Старий сич, здавалося, знову затишно вмостився у кріслі. Викопне у своїй кам’яній оболонці.

— Цей чоловік порушив закон?

— Йоганн Брух вирощує реткенів, породу собак, заборонену в Європі.

— Ви працюєте в карному розшуку чи на WWF?

— Ви знали про це? — накинулась Івана, не реагуючи на провокацію.

Франц знову стенув плечима: таке враження, ніби йому заважали етикетки на комірці.

— Кажу вам, я не знайомий із цим чоловіком, — владним тоном відповів він. — Та й незаконне розведення собак — це ще не кінець світу. У кожному разі, я не розумію, до чого тут смерть Юрґена та Макса.

— Два дні тому на Лауру фон Ґаєрсберґ напав реткен.

Франц зволив підняти одну брову.

— Ви маєте на увазі пса в парку?

— Не вдавайте дурня.

Івана стояла навпроти нього, твердо впершись у підлогу обома ногами, руки в боки. Вона поводилася, як у будь-якому комісаріаті паризького передмістя. Досить дути на холодне.

— Я не знаю, про що ви говорите.

Він хотів був розвернути візок, аби попрямувати до дверей. Івана перегородила йому шлях. Кляйнерт не втручався: звичайно, його приголомшувало таке нахабство, але, врешті-решт, щось змушувало його припускати, що таким чином вона зможе дещо вивідати.

— Чим саме займається «Шварцес Блут»?

— Асоціація управляє флорою і фауною наших лісів та…

— Я питаю про реальні справи.

— Що ви маєте на увазі?

— Я маю на увазі мисливців-злочинців, які граються в байкерів на «нортонах». Я маю на увазі покидьків, які спустили псів на маленьку дівчинку.

Франц виснажено змахнув рукою.

— Ви мене втомлюєте…

— Ці чоловіки або захищають вас, або вам загрожують. Можливо, і так, і так. То що?

Не усвідомлюючи цього, Івана нахилилася до його рівня і кричала йому в лице. Однак агресія цієї жінки Франца, здавалося, зачіпала не більше за жар від каміна.

— Пустіть мене. Я більше не маю чого вам сказати, — кинув старий Франц, об’їжджаючи її.

Івана й пальцем не поворушила, щоб його наздогнати.

— А назва «Чорні мисливці», — крикнула вона в останній спробі, — вам про щось говорить?

Та Франц уже зник у темному коридорі.

Кляйнерт, який несподівано опинився поруч із нею, прошепотів їй на вухо:

— Усе, ходімо.

Івана не стала опиратися. Він говорив заспокійливим тоном санітара психлікарні.

— Дякую за допомогу. Дуже крута командна робота. Реально.

— Ти нічого не знаєш про Німеччину.

— Я знаю свою роботу!

Вони сховалися в машині Кляйнерта, але німець не рушав. У салоні плинув аромат випраного одягу і напахченої сандалом фланелі. Оце так флік .

Івана трохи запізно усвідомила, що вони перейшли на ти, — і її гнів одразу вгамувався.

— На каміні, — пояснив він, — стояв знімок трьох юнаків. Я впізнав Франца — тоді він іще ходив. Мабуть, двоє інших — це Фердинанд і Герберт.

— І що?

— Вони всі троє стояли в однаковій позі, тримаючи праву руку на стегні. Ось так.

Повернувшись на три чверті, Кляйнерт поклав ліву руку на праву.

— Придивившись, я помітив, що всі троє потай схрестили вказівні пальці.

— Це щось значить?

— Схрещені гранати. Символ Чорних мисливців.

— Ти маєш на увазі…

— Троє братів завжди вважали себе наступниками цього загону. Вони добилися звільнення браконьєрів, порушників, злочинців, але ватажками були вони самі. Вони сповідують жахливий культ зондербригад.

— Навіщо? Їм просто подобалося гратися в байкерів-нацистів на моциках?

— Є ж іще роль охоронців порядку.

— Із цим треба зав’язувати. VG — група компаній електронної інженерії. Їм не потрібні міцні хлопці, щоб захищати патенти і мікросхеми.

— Я згодний. Та й історія з єнішами трапилася всього раз. Якби були інші напади, ми б уже знайшли їхні сліди. Отже, в Чорних мисливців інше завдання.

— Знищувати прийомних дітей у сім’ї?

— Це ідея Ньємана, і я вважаю, що він помиляється. Навпаки, думаю, вони мають захищати Ґаєрсберґів від убивці, який з’являється регулярно впродовж століть.

— «Впродовж століть»? Ти сам себе чуєш?