Питер Хёг - Смілла та її відчуття снігу

— Немає «вужчого кола», — кажу я. — Якщо щось відбувається в Гренландії, воно виявляється пов’язаним з чимось іншим у Сінгапурі.

Він сумно дивиться на мене, нічого не розуміючи.

— Ви прийшли не для того, щоб зустрітися зі мною, — каже він. — Ви прийшли через це.

— Я не заслуговую на те, щоб зі мною знайомитися ближче, — кажу я, не кривлячи душею.

— Вона була схожа на вас. Таємнича. Її теж не можна було уявити собі в кабінеті за роботою. Я так і не зрозумів, чому вона раптом стала секретарем у Сінгапурі. Адже це інше міністерство.

Я їду потягом до станції Люнґбю, а звідти автобусом. Якоюсь мірою все — так само, як і колись, у сімнадцять років. Здається, що відчай повністю паралізував тебе, але ні — цього не відбувається, він концентрується в темній точці десь усередині тебе, змушуючи решту системи функціонувати, змушуючи тебе робити конкретні справи, які, можливо, і не такі вже важливі, але які тримають тебе в тонусі, гарантуючи, що ти все-таки якимсь чином живеш.

Між будинками лежить сніг завтовшки з метр, розчищені тільки вузькі доріжки.

Центр еволюційних досліджень ще не повністю обладнаний. У приймальні встановлено конторську стійку, але вона закрита зверху, бо фарбують стелю. Я пояснюю, що саме я розшукую. Одна з жінок питає, чи замовлено у мене комп’ютерний час. Я відповідаю, що ні. Вона хитає головою, бібліотека ще не відчинена, а архів міститься в UNIC — Данському обчислювальному центрі науки та освіти, комп’ютерній мережі вищих навчальних закладів, закритій для зовнішнього користування.

Якийсь час я тиняюся між будинками. Коли я вчилася в університеті, я кілька разів бувала в цьому місці. У нас тут проводилися заняття з топографічної зйомки. За цей час усе змінилося. Стало суворішим і чужішим, ніж я це пам’ятаю. Або ж справа в холоді. Чи в мені самій.

Я проходжу повз будинок обчислювального центру. Двері зачинені, але, коли виходить група студентів, мені вдається увійти. У центральному залі стоїть з півсотні терміналів. Якийсь час я чекаю. До залу входить літній чоловік, і я йду слідом за ним. Він сідає, а я стаю за його спиною й уважно спостерігаю. Він мене не помічає. Просидівши годину, він іде. Я сідаю за вільний термінал і натискаю на клавішу. Комп’ютер вимагає: Log on User ID. [19] Введіть ідентифікатор користувача (англ.). Я набираю LTH3, як це робив літній чоловік. Комп’ютер відповідає: Welcome to: Лабораторія технічної гігієни. Your password? [20] Ваш пароль? (Англ.) Я набираю ЙПБ. Як і літній пан. Комп’ютер відповідає: Welcome Mr. Єнс Пітер Брамслев.

Коли я набираю: Центр еволюційних досліджень — комп’ютер пропонує мені меню. Один із пунктів «Бібліотека». Я набираю ім’я Терк Вид. Є назва тільки однієї праці. «Гіпотеза про винищування підводного життя в полярних морях у зв’язку з подією, описаною Альваресом».

Стаття на ста сторінках. Я гортаю їх. Хронологічні таблиці. Фотографії скам’янілостей. Ані їх, ані текст під малюнками розібрати неможливо через низьке розділення екрана. Різні криві. Кілька геологічних карт-схем сучасної Девісової протоки в різні моменти її становлення. Усе здається однаково незрозумілим. Я натискаю на клавішу, щоб потрапити в кінець.

Після довгого списку літератури йде дуже коротке резюме статті.

«В основу статті покладено тезу, висунуту в 1970-ті роки фізиком, лауреатом Нобелівської премії Луї Альваресом, про те, що вміст іридію в глинистому шарі між відкладеннями крейдового і третинного періодів у районі Губбіо в Північних Апеннінах і під Стевнс Клінт у Данії надто великий, щоб пояснюватися чимось іншим, окрім як падінням дуже великого метеорита.

Альварес виходить з того, що падіння відбулося 65 млн років тому, що метеорит був від 6 до 14 км у діаметрі і що він вибухнув при падінні, вивільнивши енергію, рівну 100 млн мегатонн тротилу. Хмара пилу, що утворилася в результаті, повністю закривала сонячне світло щонайменше протягом кількох діб. У цей час порушилося кілька харчових ланцюгів. У результаті більша частина морського й підводного життя загинула, що у свою чергу мало наслідки для великих м’ясоїдних і травоїдних тварин. У статті — на основі зроблених автором знахідок у Баренцовому морі і в Девісовій протоці — розглядається можливість того, що виниклим в результаті вибуху радіоактивним випромінюванням можна пояснити деякі мутації серед морських паразитів у період раннього палеоцену. Розглядається також питання про те, чи можуть ці мутації пояснити масове вимирання великих морських тварин».