Питер Хёг - Смілла та її відчуття снігу

Він дістає один зі своїх довгих сірників для сигар. Брови Моріца злітають на лоб. У клініці під страхом смерті заборонено курити. Курцям пропонують пройти до курильні, тобто прогулятися садом. І навіть там він це не дуже схвалює. Він вважає, що вигляд курця навіть на відстані може порушити точність його удару під час гри у гольф. Однією з небагатьох великих, дивовижних його перемог над моєю матір’ю було те, що в Кваанааку він змусив її курити на вулиці. Однією з його незліченних поразок було те, що вона курила в літньому наметі в Сіорапалуку.

Тим кінцем сірника, на якому немає головки, Лаґерманн показує на мікроскопічні цифри на нижньому краю знімка.

— Рентген коштує цілу купу грошей. Ми використовуємо його, тільки коли шукаємо металеві предмети, що потрапили в тіло людей. У дев’яносто першому році не робили знімків. Вирішили, що в цьому немає потреби.

Він дістає з нагрудної кишені сигару в целофані.

— Тут не можна курити, — говорить Бенья.

Він неуважно роздивляється її. Потім обережно постукує сигарою по знімку.

— Але тоді, у шістдесят шостому, вони були змушені зробити знімки. Не було певності при пізнанні. Адже тіла були дуже пошкоджені вибухом. Не лишалося нічого іншого, крім як зробити рентген. Щоб пошукати старі переломи і таке інше. Знімки повинні були бути розіслані всім гренландським лікарям. Як і повний знімок того, що залишилося від їхніх зубів.

Тільки зараз я помічаю, що на знімку нижче таза відсутні стегнові кістки.

Лаґерманн обережно прикріплює ще два знімки поряд із першим. На одному з них зображено цілком майже не ушкоджений хребет. Другий являє собою хаос шматочків кісток і затемнень — розірваний на шматки всесвіт.

— Тут постає чимало професійних питань. Наприклад, про положення тіла щодо центру вибуху. Схоже, що вони сиділи прямо на самій вибухівці. Що вона не була — як завжди буває у разі використання пластичних вибухових речовин у горах або на льоду — поміщена в пробурений шурф або ж у кумулятивний пристрій, який фокусує вибух у певному напрямі. Що вона, якщо так можна висловитися, злетіла в повітря прямо їм у дулу. Що трапляється вкрай рідко, коли працюють професіонали.

— Я йду, — каже Бенья. Але сидить і далі.

— Усе це, звичайно, домисли, що ґрунтуються на дуже слабких доказах. Але інакше ось із цим.

Він вішає два більших знімки під першими.

— Збільшення, зроблене з негатива цих ділянок.

Він показує сигарою.

— Видно залишки печінки, нижній oesofagus і шлунок. Тут застрягло нижнє ребро, прямо над vertebra lumbalis, який ось тут. Це серце. Тут пошкоджено, тут ні. Ви бачите що-небудь?

Для мене це хаос сірих і чорних відтінків. Моріц нахиляється вперед. Цікавість перемагає марнославство. З внутрішньої кишені він дістає ті окуляри, в яких бачили його тільки ми, близькі йому жінки. Потім він торкається нігтем кожного знімка:

— Тут.

Лаґерманн випростується.

— Так, — каже він. — Саме тут. Але що це за чортівня? Моріц бере збільшувальне скло з алюмінієвої таці. Навіть коли він показує мені це, я нічого не бачу. І лише коли він показує мені на іншому знімку, мені вдається розгледіти. Як у гляціології. Один раз — це тільки випадковість. Повторення створює структуру.

Це білуватий, завтовшки з голку слід, нерівний, звивистий. Він іде уздовж розбитих хребців, зникає біля ребер, з являється біля одного краю легені, зникає і потім виникає біля серця, поза ним і частково в ньому, у великому шлуночку, немов біла ниточка світла.

Лаґерманн показує на іншу фотографію. Слід іде через печінку, у ліву нирку.

Вони дивляться через лупу.

Потім Моріц обертається. З письмового столу він бере глянсовий товстий журнал.

— «Nature», — каже він. — Спеціальний випуск сімдесят девятого року. На який ти, Смілло, звернула мою увагу.

Справа фотографія. Рентгенівський знімок, але знятий за допомогою спеціальної техніки, тож видно і тканини, а тіло зовсім непомітно переходить у скелет.

— Це, — каже Моріц, — житель Гани.

Він проводить авторучкою уздовж лівого боку знімка. Видно світлий, звивистий слід, що йде від стегна вгору через черевну порожнину.

— Dracunculus, — каже він. — Гвінейський черв’як. Переноситься ракоподібними Cyclops у питній воді. Може також проникати через шкіру. Дуже неприємний паразит. Досягає метра завдовжки. Рухається по тілу зі швидкістю до одного сантиметра на добу. Висовує нарешті голову на стегні. Тут його і ловлять африканці й намотують на паличку. Щодня вони витягають кілька сантиметрів. На те, щоб витягнути його, йде місяць. Цей місяць і всі попередні — це період безперервних страждань.